Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

Тіло огорнула противна волога, вся шерсть одразу прилипла і стало нестерпно холодно. Невже знову смерть стоїть на порозі? Знайомі руки витягли мене з потоку і щось жорстко почало тертись по всій довжині від голови до кінчика хвоста. Ось так, спершу вода, а тепер катування, а я всього залізла в болото. “Як можна було так забруднитись? Побачила б тебе Дзвіна, за чорта б прийняла. Не годиться так. - мій улюблений голос, він віджене смерть, - А ну досить пручатись, кому сказав!” Світ зупинився. Більше нічого не пробує мене роздерти на частини, лише шерсть жахливо стирчить в боки. Мій господар влігся на тепле каміння і моє королівське місце було готове. Скільки задоволення приносить ось так скрутитись і грітись біля нього. З приведенням себе до порядного вигляду розберемось потім. Його тіло дивне, на ньому немає шерсті, тугу гладку шкіру нічого не гріє. Три довгі смуги пролягають від плеча до місця, де удари чути найсильніше. Я помітила, він любить, коли я їх вилизую. Кожного разу після цього мої вушка і підборіддя чухають. Мр-р-р…

Шрами, цей дім, Ярема. Контроль повернувся до мене і пазли склались. Химерним чином я знаю про кого йде мова. Складно усвідомити, як світ зміг викрутитись саме таким боком, але це й не важливо. Ця дівчина хочеш вбити хлопця, життя якого ледь не погасло тої ночі в моїх долонях. 

Відьма?! Відьма, яку він не бачив, яка більше не приходила. Це про мене?

Роздуми відійшли на задній план. Його потрібно знайти! У порівнянні з дитячим, тіло кота мені зараз більше стане в пригоді. Що ж вона говорила? Окрім двох уривків пам’ять не видає жодної інформації. Будь ласка, спробуй згадати! 

Все даремно. 

Погляд прикуло до стежки. Ледь відчутний, дуже знайомий запах тонкою ниткою манить слідувати за ним. Швидкі лапи понесли тіло і, не встигши усвідомити, я опинилась на початку спуску. Куди далі? Ромашка, терпкі настоянки, десь поруч сушаться гриби, а за кутом щойно пробігла миша. Все не те. Шукай уважніше! Довелось поводити носом, аж раптом шлейф з'явився знову. 

Мені знайомий тут кожен кут, я господар цього подвір’я. Під лапами опинився великий камінь. 

Перевірка, принюхалась знову. 

Запах веде вниз і губиться на вході в ліс. Щось глибинне в мені прокинулось і кричить червоними знаками тривоги. Тваринний страх перетнути межу двору скував будь-які рухи. 

Не можна втрачати часу. Я сильніша за інстинкт! Вибір залишається завжди за мною. 

Наче прориваючись через густу патоку, перший крок дався дуже складно. Наступний не легший. Зачатки дикої свідомості піддались. Змиритись, наразі єдиний доступний варіант. 

Голосний шум листя, скрип дерев, розмірені, швидкі кроки у кущах. Вчасно зреагувати не вдалось. Щось важке врізалось і мене боляче відкинуло в дерево. Гучний гавкіт виник нестерпно близько і гострі зуби впились в тоненьку шию. 

Темрява.

Спроба 3

Теплий потік вітру ніжно ліг під крила і підняв мене вгору. Не потрібно навіть докладати зусиль. Вдалось зловити масу, яка нестиме вперед без додаткових потуг. Час зосередитись й віднайти свій обід. Яскраве сонце підкреслює кожну деталь на землі. Як через бінокль зображення збільшилось. 

На спробу роззирнутись по сторонах шия відгукнулась ниттям. Точно! Я спішила, щоб знайти його. Зі швидкістю знизу минає вид на скручену яблуню, двір біля дерев’яного дому, ґанок. В куті пробігла товстенька мишка - мій обід! 

Закладену природою та відпрацьовану роками реакцію заледве вдалось зупинити, крила знову розправились. Попереднього разу я слідувала стежкою, завдання не змінилось. 

Відчуття наче в комп’ютерній грі. Один і той же сценарій, тільки після кожної невдачі персонаж змінюється. Дійти до кінця, знайти його, врятувати. Ще ніколи ціль не здавалась такою важливою, ще ніколи розуміння життя не було таким чітким. Весь мій світ звузився до єдиної думки - зберегти те, що вже одного разу ледь не було втрачено.

Зір прорвався через гілля дерев і наштовхнувся на кішку. 

Тікай! “А-а!” - мій голос нагадує оклик орла. Сильний, пронизуючий все навколо. Проте недостатній.

Мисливський пес вирвався з кущів і зніс тендітну фігурку. Шкода, хоч розвиток подій мені відомий, він любив його. Це засмучує. 

Верхівки столітніх ялинок закрили собою землю. Не вдається навіть на мить побачити, що там внизу. Можливо й не потрібно? Летіти між дерев з моїм то розмахом крил буде занадто складно, то ж єдине, що я можу, шукати з висоти. 

Потужний помах додав швидкості й просторе кам’яне плато біля ріки опинилось піді мною. Я зайшла на коло, щоб знизитись та розгледітись. 

Дужий силует молодого чоловіка на краю ріки. Він не рухається, просто дивиться на воду. Кут змінився і я побачила обличчя. Інакше, доросліше. Пройшло вже певно років з п’ятнадцять, якщо не більше. Навіть як би пройшли всі п’ятдесят і там стояв старший чоловік, не впізнати було б не можливо. 

Він відкоркував флягу і зробив ковток. Як же вона планувала врятувати його … Тим часом хлопець розвернувся обличчям до лісу і … міцні пазурі впились в тіло. Невже я не безспірний володар серед крилатих? Крила неконтрольовано склались і розкласти їх не вдавалось. Мішком костей тіло полетіло вниз. Врешті, майже біля крон, вітер підхопив мене і падіння перетворилось в політ. Бажаний і дуже короткий.