read-books.club » Бойовики » Не озирайся і мовчи 📚 - Українською

Читати книгу - "Не озирайся і мовчи"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Не озирайся і мовчи" автора Макс Кідрук. Жанр книги: Бойовики / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Не озирайся і мовчи» була написана автором - Макс Кідрук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойовики / Сучасна проза".
Поділитися книгою "Не озирайся і мовчи" в соціальних мережах: 

"Не озирайся і мовчи" - захоплива подорож у світ інтровертів, де автор Макс Кідрук розкриває таємниці їхньої внутрішньої сили та потенціалу. Книга перетворює стереотипи про тих, хто віддає перевагу самоті та тиші, і допомагає зрозуміти, що інтроверти - це не просто люди, які мовчать, але й творці, мислителі та лідери, здатні досягти неймовірних висот. Завдяки реальним історіям успіху, порадам і практичним вправам, ця книга стане незамінним посібником для всіх, хто хоче розкрити свій потенціал і змінити світ.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 29
Перейти на сторінку:
Макс Кідрук

Не озирайся і мовчи

© Макс Кідрук, 2017

© Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2017

© Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017



Дякуємо компанії Emoji® за дозвіл на використання смайлів у тексті книжки

У тексті використано стікери «Персик», «Навчальні будні» (автор – Олена Савченко), «Спотті» (автор – Андрій Яковенко)



Обережно! Ненормативна лексика!

* * * Не озирайся і мовчи

He’s walking like a small child

But watch his eyes burn you away.

Iron Maiden. Children Of The Damned, 1982[1]

1

– Ти як?

Марк знизав плечима та підтягнув ковдру до підборіддя. Круглі скельця окулярів підкреслювали темні западини довкола очей, роблячи хлопчака схожим на маленького витрішкуватого лорі[2].

– Нормально.

Дід ковзнув швидким поглядом по книжці на столі, здогадався, що за вечір її не розгортали, зиркнув на вимкнений планшет, край якого вистромлювався з-під подушки, після чого перевів очі на онукове обличчя. Пухкі щоки, крихітна ямка на м’якому підборідді, шовковисте й тонке, злегка закучерявлене на кінцях русяве волосся. Товстуном Марк не був, принаймні поки що, хоча пухова перина і не приховувала воскової м’якості й податливості його тіла. Стегна були широкими, плечі вузькими, на тендітних руках – жодного натяку на м’язи, зате на шиї, коли хлопчак втискав голову між пліч, з’являлися виразні складки. На відміну від Яни, Маркової мами, Арсен Грозан не переймався надмірною вагою онука. Причин бити на сполох він не бачив: порівняно з іншими дітьми Марк не був аж таким фізично пасивним. Окрім того, Арсен десь читав, що у підлітків таке трапляється: організм накопичує запаси перед стрибком зросту.

Хай там як, Маркові таки справді не завадило би трохи підрости. Хлопчак був малим – мініатюрним, заледве не крихітним. Наступного тижня хлопцю виповнюється чотирнадцять, однак у школі навіть молодші на рік семикласники міцніші за нього.

Марк сторожко блимав з-за скелець, й Арсен раптом зміркував, що ні, не лорі, хлопчак схожий радше на набундючене совеня. Марк здавався надміру зосередженим, проте чоловік знав, що це лиш захисний механізм: насторожена вдумливість приховувала розгубленість і переляк.

– Якщо не хочеш, можеш завтра до школи не йти. За батьків не хвилюйся, я все владнаю. І записку напишу.

Фраза прозвучала недоладно, майже безглуздо, й Арсен це усвідомлював. Просто не знав, що ще сказати. За останні десять хвилин, попри всі намагання, він не видобув із себе жодного слова, що могло би підбадьорити чи допомогти. Щойно народившись, слова кудись провалювалися, тонули в мозку, неначе каміння. Та й узагалі говорити було важко – в буквальному сенсі, – так наче хтось заморозив м’язи навкола рота.

Марк насупився та мотнув головою.

– Ні, я піду, все нормально.

Арсен відвернув голову та глянув у вікно. Сонце сіло, проте на горизонті, затиснута між землею та рваними зимовими хмарами, ще яскріла червона смужка, фарбуючи рожевим західну околицю Рівного. Будинок, у якому вони трохи більше ніж півроку тому придбали квартиру, розташовувався в центрі міста, на тихій і короткій, завдовжки із сотню метрів, вулиці Квітки-Основ’яненка. Поруч багатоповерхівок не було, тож із висоти восьмого поверху шістдесятисемирічний Арсен бачив нічне місто немов на долоні.

Тим часом Марк не зводив прискіпливого погляду з діда, і поступово на хлоп’яче обличчя поверх старанно приховуваної розгубленості свіжими мазками лягало здивування. Дід не мав вигляду ні змарнілого, ні пригніченого – жилава фігура досі нагадувала пророслий на сухому ґрунті бур’ян, – однак шкіра на кутастому лиці здавалася присипаною пилом, а риси обважнілими від думок, які він марно намагався витравити з пам’яті. Мабуть, чи не вперше Марк не помічав задерикуватих вогників у обведених зморшками дідових очах, вогників, що виявляли абсолютне, майже містичне розуміння того, як працює цей світ і як ухилятися від його ударів. Хлопець не міг збагнути, чому його дід, який завжди знаходив відповіді на будь-які запитання, якому кількома словами вдавалося вирішити будь-яку проблему, має вигляд якийсь… невпевнений. Це заливало груди огидним почуттям безсилля. І ще – розчаровувало. Марк пригадав, як на початку минулого літа, за тиждень до переїзду до нової квартири, він разом із найкращим другом Тімою (хоча навряд чи слово «найкращий» тут доречне, оскільки справжніх друзів у Марка не було) підпалили знайдену в дворі пластикову пляшку з-під кока-коли. Хлопець на мить заплющив очі, згадуючи, як пляшка розм’якала й зминалася під вогнем, а потім звів погляд на засмагле, ледь видовжене обличчя діда і подумав, що спостерігає щось подібне, тільки не з пластиком, а з плоттю. Арсенові губи залишалися стиснутими, проте лінія підборіддя втрачала чіткість.

– Мама дуже знервована, – сказав Арсен. – Їй уже тричі телефонували батьки Гришиної.

– Я чув.

«Ще б пак ти не чув». Під час третього дзвінка Яна, завжди привітна та врівноважена, не стрималася і почала кричати у відповідь. Віктор, Арсенів син, гримнувши дверима, зачинився у спальні, а сам Арсен стояв, переминаючись з ноги на ногу, і не знав, що робити. Він розумів, як після того, що сталося з Юлею Гришиною, почуваються її батьки, усвідомлював, що Яна, в принципі, не має права підвищувати голос, але водночас не міг збагнути, якого дідька батьки тієї бідолахи хочуть від його невістки та сина. Так наче Яна чи Віктор могли чим-небудь зарадити. Так наче його онук винен, що опинився біля того будинку.

– Батько ще читає або вдає, ніби читає, а мама вже лягла, я переконав її дати тобі спокій. – Привид розгубленої посмішки майнув стомленим обличчям. – Сподіваюсь, до завтра вона трохи вгамується, та й ти прийдеш до тями.

Марк знову кивнув (голова опустилася – ніс на секунду сховався за краєчком ковдри – і повільно піднялася). Потім повторив утретє:

– Все нормально, діду.

Хоча, певна річ, ні, все було далеким від нормального. Вони обоє це усвідомлювали.

Широко розплющені зеленкувато-сірі очі хлопця не відлипали від дідового лиця.

– Мене тепер називають Малюк Мордор, – ледь чутно зронив він.

– Хто?

– Адріан… Орест… ну, інші теж. Навіть дівчата.

– Вони зачіпали тебе? Казали в обличчя?

– Ні, але я чув, як вони говорили між собою.

– Це через того другого хлопця… – Арсен поводив губами з боку на бік, згадуючи прізвище, – …через Шпакевича?

– Так, і через Тоху теж.

Чоловік похитав головою. Хто ж знав, що так складеться?

– Але ж ти розумієш, що це лише збіг.

– Так, – промовив Марк, – я розумію, – і стримався, щоб не закінчити: зате вони не розуміють.

– Тоді не

1 2 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не озирайся і мовчи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не озирайся і мовчи"