read-books.club » Любовне фентезі » Кохана мого боса, Iren 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохана мого боса, Iren"

59
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кохана мого боса" автора Iren. Жанр книги: Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

0
0
00

Iren
Електронна книга українською мовою «Кохана мого боса, Iren» була написана автором - Iren, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Любовне фентезі".
Поділитися книгою "Кохана мого боса, Iren" в соціальних мережах: 
Я ніколи не думав, що зможу знайти важливу для себе людину. Весь час перебуваючи сам на сам, я встиг звикнути до цього і почуватися спокійно. Але ця зустріч... Ця зустріч змінила багато чого. Її спокійне, непримітне життя і моє, сповнене американськими гірками на кожному кроці - не сумісні, але і вони змогли переплестись. Напевно... " … я все ще за нею наглядаю і це єдине, що мене трішки заспокоює. Я бачу її, хоча і на відстані. «Як же я тебе кохаю» - хочеться прокричати. Та єдине, що мені залишається - це лежати тут, на ліжку, дивитись на стелю і бачити її образ, що вимальовується в думках все чіткіше з кожною секундою. Моєї коханої… " Мене звати Юстин і це моя історія.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 22
Перейти на сторінку:
Пролог

Це був зимовий ранок, який одразу порадував своїми, хоча і не такими теплими, як в літку, але дуже яскравими промінчиками. Я спостерігав за тим як сходе сонце, сидячі в холодній машині, з кавою в термосі і в очікуванні відкриття магазинчика. На годиннику майже сьома, а я тут вже, як дурень, з чотирьох ранку. Чому так рано? Сам себе хотів би спитати, ще тоді, коли знайшов цю роботу. Чи вона мене знайшла, наразі не важливо. Важливо тільки це місце і моя «ціль», що схована за цими дверима. А поки очікую, раз за разом прокручую в голові вчорашній вечір, через який я опинився тут.

Я п’ятнадцять років працюю на Вакулу, і ми вже не один рік товаришуємо, але вчорашню "версію" його я вперше бачив. Він ще в обід мені казав про важливу справу, яка не має час на відкладання. Та хоч як би я не хотів, міг тільки запевнити, що буду до вечора в нього, бо, на той час, через своїх знайомих, був за містом та розгрібав чергові проблеми. Намагаючись збагнути, поки їхав назад, що ж там такого термінового, вже і не сподівався на короткий список доручень, та мене і тут встигли здивувати.

Телефон розривається від чергових повідомлень та дзвінків, а я стою перед своїм босом і намагаюсь зрозуміти, чи почулось то мені.

- Що? 

- Ти слідкуй за магазинчиком, і звітуй. Все інше тебе не стосується. – повторив він, а я все ще намагався збагнути, чи не пропустив я інші слова.

От і питання в задачі… Що? Чого? А трішечки більше інформації? Тут можна обирати будь-яке, бо все одно відповіді не дадуть. Чому я так здивований? Це через те, що це вперше, коли мені на моє прохання про деталі відповідають от таке. Ні хто, ні навіщо, ні наскільки довго, а просто слідкуй-звітуй. Я йому пес чи що? А хоча все таки різниця є. Пес то йому не прозвітує, а так би він його приставив. Хоча за години допиту, з мого боку, я встиг все ж таки більше інформації отримати.

Я маю слідкувати за дівчиною, що працює в тому магазинчику. "О це так секрет! Спецслужби відпочивають на своїх посадах від такої таємниці. Теж мені шпигун!" Так і хотілось йому це сказати, але все таки він мій шеф в першу чергу, тому сказав йому пару добрих слів подумки, пішов виконувати доручення. Що ж тут вже зробиш?

На годиннику восьма ранку, а я вже бачу, як відчиняються двері магазинчика. Нарешті. Бо я так вже змерз в тій машині, що хочеться скоріш пройти в цей рай смаку і головне тепла!

Як тільки табличка на дверях перевернулась з надписом "ВІДЧИНЕНО", я вийшов з машини і швидкими кроками зменшим відстань між мною і майбутнім теплом цієї невеличкої, але просторої крамнички. На касі зустрічає завжди радісний хлопець - Остап. Він встиг стати моїм добрим знайомим, так як кожного ранку купую тут собі обід.

Та сьогодні прийдеться стежити за цим місцем, намагаючись виконати доручення. Хоча кидати традиції не збираюсь і зараз планую собі купити і сніданок, і обід. Бо робота роботою, а їсти потрібно. Та і до того ж повинен я дізнатись більше про цю незнайомку, що мені вечір з допитами влаштувала.

- Привіт, Остап! – гукнув я хлопця, відчиняючи двері та пропускаючи холодний вітерець в середину разом із собою. І одразу, щоб не порушувати тепло, зачиняю їх та трішки розстібаю куртку, бо тут дійсно жарко.

- Добрий ранок! Ти сьогодні з відкриттям, щось трапилось?! – він питав схвильовано, але все ж не відволікався від розкладання солодощів та випічки на вітрину.

- О ні, просто ніяк не міг заснути, ось і вирішив раніше зайти. – оглядаючи свій майбутній обід, я краєм ока запримітив фігуру, що різко зникла за залізними дверима. – В тебе домовий завівся?

Не відволікаючись від розглядання їжі, запитав, помічаючи як хлопець посміхнувся. І тут мене наче осяяло. Я ніколи не бачив тут працівників! Це була власна крамничка Остапа, яку він дуже довго намагався відкрити, при цьому ніколи нікого не наймав, бо цитую: "Краще я сам все зроблю, аніж довірю свою кулінарну мрію чиїмось загребущим рукам". Завжди дивував цей хлопець. А тут… працівник. Та ще і дівчина! Здається я міг здогадатись про це раніше, але нащо? Так же цікавіше!

- Та ні, то моя зведена сестра. Вона допомагає мені тут з ранку та після обіду.

- Ти не казав, що твій батько знову одружився. – перевів погляд на хлопця, а потім знову відвернувся. – Я раніше її не бачив... – вдивляючись в ці залізні двері, намагався просто привести думки до ладу, бо, здається, у них там вечірка вже почалась.  

- Так… Це сталось рік тому. А бачити її не міг, бо ти ж приходиш о десятій, а вона йде до дев'яти і приходить після двох. – як ні в чому не бувало, відповів, помічаючи мою надмірну увагу на дверях приміщення для персоналу. – ти забув телефон вимкнути? – через секунду запитує, скоріш за все почув, як багато в мене знайомих.

Але відповідь на це не даю. Все потім. Зараз передімною тільки ці двері і та таємничка за ними. Я все ще хочу дізнатись, хто в черговий раз вкрав мій майбутній сон та спокій, хоча і без цього я їх не бачив, здається, вже років дванадцять. 

- Після двох... – затормошено промовив, знову вдивляючись в двері. – Познайомиш?

- Та що ти! Вона ще дитина! А ти в нас чоловік на видання. – вказав на мене рукою, – Так що навіть не підходь до неї.

Він хоч і говорив серйозно, але я то чув в його голосі нотки сміху. Він точно не такий категоричний, просто турбується за неї.

Не наважуючись і далі стовбурчити тут, швидко збираю свій обід і відповідаю:

- Добре, ревнивцю. Без тебе розберусь.

Підморгнувши, я кинув у відчинену касу гроші та скрився за дверима. Хоча останні слова Остапа, які він кинув мені навздогін, я все таки почув. "Не думай навіть!" Ох, який він наївний. Хоча з мого боку точно не варто перейматись. В неї мій бос закоханий, а я так... "кур'єр".

І от вже майже дев'ята. Я все чекаю, коли ця загадка сама до мене вийде. Та не очікував, що вона стане справжньою межею між особистим та роботою. Причому межею з великою літерою і метрів так сорок заввишки, і по всьому земному шару ще тричі обкрутити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохана мого боса, Iren», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохана мого боса, Iren"