Читати книгу - "Зцілення душі, The goddess Aphrodite"

Маленьке село, заховане серед густих лісів, здається тихим і мирним. Високі дерева з густим листям оточують поселення, створюючи захист від сильних вітрів, але водночас і приховують його від сторонніх очей. Удень повітря насичене запахом квітів і деревної кори, а вночі туман сповзає з пагорбів, огортаючи будинки молочною завісою.

Селяни — прості люди: ремісники, фермери, мисливці. Їхні обличчя обпалені сонцем, руки грубі від праці. Вони живуть у гармонії з природою, але страх перед темрявою змушує їх залишатися вдома після заходу сонця. Жителі вдячні Еммі, якій завжди приносять дари: хліб, молоко, свіжі трави, хоча вона ніколи нічого не вимагає.

Емма — молода жінка з аурою світла, яка зачаровує навіть тих, хто її вперше бачить. Її довге біляве волосся, яке здається сріблястим у променях сонця, завжди акуратно заплетене в косу. Величезні зелені очі випромінюють спокій і впевненість, а її шкіра — бліда, як мармур, ніби вона сама створена з світла. Одяг Емми простий, але витончений: довга біла сукня з вишитими золотими нитками рукавами, а на шиї завжди висить медальйон із символом балансу — півколо світла і тіні.

Її хатина стоїть на краю села, біля джерела магічної енергії. Маленький сад перед будинком повний лікарських трав і квітів, які завжди цвітуть, навіть у найхолодніші дні. Усередині будинок затишний, із дерев’яними меблями, запашними свічками і полицями, наповненими старовинними книгами про магію.

Тим часом, далеко в горах, стоїть замок Тиціана. Він височіє на скелі, оточений хмарами і чорним камінням. Повітря тут насичене вогкістю і запахом сірки. Замок здається живим: його високі башти завжди покриті тінями, навіть удень. Темні коридори і зали наповнені відлунням кроків і шепотами магії.

Тиціан — справжнє втілення темряви. Високий, із атлетичною статурою, він носить чорний плащ, прикрашений срібними візерунками. Його волосся — темне і хвилясте, а очі — яскраво-червоні, як світанкове сонце. На обличчі Тиціана постійно грає легка, зловісна усмішка, яка змушує ворогів тремтіти. Його голос — глибокий і спокійний, але в ньому чути силу, яка здатна підкорювати.

Тиціан рідко сам з’являється на полі бою. Він керує своїми підлеглими, Хюго та Крісті, які виконують його волю. Але він чітко стежить за своїми планами: знищити світло і підкорити магію, зробивши її своїм абсолютним інструментом.

Цього разу він дізнається про білу відьму, яка захищає село, і вирішує перевірити її силу. Це лише початок гри, яку Тиціан вважає вже виграною.

Село, не знаючи про наближення небезпеки, живе своїм звичайним життям, але Емма вже відчуває наближення темряви. Вона стоїть на порозі своєї хатини, вдивляючись у горизонт, і розуміє, що спокій, який вона оберігає, скоро може перетворитися на поле битви.