Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"
- Жанр: Любовне фентезі
- Автор: Марія Власова
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніколи не знаєш, як закінчиться твоє життя, і коли повернув не туди, обравши хибний шлях. Мабуть, зараз, коли мені залишилося щонайбільше кілька хвилин, цілком чітко розумію, коли звернула на самовбивчу доріжку, і життя пішло шкереберть.
Ця історія почалася, коли темрява вдерлася на територію Анталти, великої країни, що знаходиться між Вічними пісками й Ледвігою, країною крайньої півночі. Початок своєї невблаганної ходи темрява взяла з боку моря, і прибережні міста впали до її ніг першими. В Анталті почалася паніка, біженці заповнили села і міста. Той жах, про який вони розповідали, наповнював душі людей страхом, що пробирає до кісток. Біженці розповідали, що від моря йде незліченна армія безсмертних духів, на чолі з жахливим монстром, що вбиває всіх на своєму шляху: жінок, дітей і навіть домашніх тварин. Ніхто не міг сподіватися, що війна закінчиться нашою перемогою, але й про перемовини не було й мови. З монстрами не можливо договоритись.
У моєму рідному селі, Світозарі, теж з'явилися біженці. Не відразу, а через пів року після початку війни, коли все прибережжя вже захопили, і безсмертна, за словами біженців, ворожа армада рушила вглиб країни. До нас звістки доходили довго, оскільки Світозара - одне з забутих сіл у країні, на кордоні з Крижаною пусткою і Ледвігою. Охочих вирушити в нашу глушину, що стоїть майже на краю світу, завжди було небагато, і раптом цілий потік біженців, які йдуть навіть не до Ледвіги, а прямо в безкрайню Крижану пустку, з якої ще ніхто не повертався. Усе село намагалося їх відрадити від цього нерозважливого вчинку, але біженці були настільки налякані, що, попри наші слова, наважувалися на таку божевільну подорож. Усе тому, що Ледвіга вступила у війну. Здавалося б, гарна новина, проте було надто пізно, і темрява вже почала захоплювати землі сусідів, не залишаючи жодного шансу на порятунок.
Саме того дня я й опинилася на початку свого шляху, який привів мене сюди, до кінця. Виникла ж думка: зібрати всіх своїх і податися в пустку разом із біженцями, але я не зробила цього. А наступного дня прибули поліцаї рекрутувати добровольців.
Ну як добровольців, вибору-то особливо не було. Або всі відповідні за віком і здатні тримати зброю чоловіки сім'ї погоджуються служити, або всю сім'ю вирізають, як свиней. Моєї сім'ї це теж стосувалося, хоч батько і був жерцем у місцевому храмі Спасителя. У сім'ї в нас чотири дівчинки, я - найстарша, вісімнадцять років виповнилося весною. Мати померла п'ять років тому, народжуючи молодшу з сестер, тож у нас залишився один батько і більше нікого. Усе село збунтувалося, коли прийшли до нас у будинок забирати батька. Споконвіку жреці не воювали, їм заборонено проливати кров будь-де, крім жертовного вівтаря. Почався бунт, ще трохи, і всіх жителів села просто б перерізали, якби один із поліцаїв не помітив, що батько мій старий і кульгає, не зможе не те щоб вдарити, меч підняти.
Тут-то ми всією сім'єю зітхнули з полегшенням, аж доки не дізналися, що з родин, де немає хлопчиків, забирають дівчат, не для боїв, а для роботи на кухнях і в лазаретах. Звичайно ж, забрали мене, оскільки всім іншим сестрам не було й десяти років. Так почалося моє нове життя при штабі на західному фронті. Не скажу, що було легко: увесь день на кухні готуєш на цілу ораву чоловіків, а потім уночі не можеш заснути під крики поранених у медпункті.
Я бачила тіла, понівечені настільки, що насилу вірилося: чи була ця купа м'яса раніше людиною? Чула моторошні історії тих, кому пощастило повернутися з фронту, але сама не воювала. Можна сказати мені пощастило з розподілом, наприклад, дівчинка з мого села, яку забрали одночасно зі мною, потрапила до магів. Там жахлива смертність, тож шанс повернутися додому у неї ще менший, чим в мене. Мені ж залишалось лиш сподіватися, що для мене ще не все втрачено, і я зможу знову побачити сестер і батька.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Монстр серед монстрів, Марія Власова», після закриття браузера.