#1з циклу "Руйнівна четвірка." Він - новий молодий та сексуальний викладач в коледжі Елітних учнів, який має свої таємні й холодні сторони. Вона - гаряча і збочена студентка, яка хоче привернути увагу темного звіра. Вона ще не знає в що вплутується.

Кохання не має віку та не знає перешкод. І навіть, коли здається, що весь світ проти двох закоханих, а рідні намагаються зробити все можливе, щоб розлучити їх, і доля щодня підкидає нові перешкоди до щастя. Боротися за кохання чи прислухатися до голосу розуму та сумнівів? Подобається книга? Натискайте "Відстежувати автора" аби не пропускати нові розділи та

Щоб позбутися тиранії батька я пристаю на пропозицію руки й серця першого зустрічного. Він здається мені цілком гарним, тимчасовим вибором, поки я не переїжджаю до нього жити. Виявляється, наша зустріч не була випадковою, як і пропозиція вийти за нього. У цього чоловіка, з таким символічним прізвищем “Святий” на мене свої плани, і я для нього зовсім не тимчасова

Я трохи поредагувала помилки, які виявила у книзі. І це надихнуло мене на маленьке продовження.

Чи закінчується дружба, коли у ній з'являється кохання? Безумовно, якщо обоє бояться зізнатися. Крах подарує йому доньку та нещасливий шлюб, а їй надійне чоловіче плече, яке не має обличчя, бо вона їх замінює щойно чоловік у неї закохується. Але у долі свої плани. Нова зустріч неминуча. Тільки як вона закінчиться? "Застигаю за крок від неї, почувши лише голос,

— Не удавай з себе невинність, Сабріно. Можу вирішити, що разом з крамницею і тебе на рік собі взяв. Давлюся повітрям. Очі на грудній клітці Марка зупинилися, не рухаються. Слова набатом у скронях вистукують. — Я не… — Думай, — різко додає, пальцями за підборіддя хапає та змушує на себе дивитися. — Не пропонуй того, що не зможеш дати. Інакше одного разу шкодуватимеш,

— Ігор тобі зовсім не пара, — Влад зустрів її погляд і став дуже серйозним. — Тобі потрібен зовсім інший чоловік. Наполегливий, щоб долати твою впертість. Впевнений, щоб міг захистити. Веселий, щоб не було нудно. І найголовніше — він повинен кохати тебе. Інакше не буде щастя. — Хіба чоловіки вірять в кохання? — здивувалася Лера. — Чоловіки може й не вірять. А я вірю.

Роблю крок і падаю у воду — тону. В останню мить намагаюся спливти, але, на жаль, занадто пізно: течія підхоплює мене і несе за собою. Усе, це кінець… Темрява... Вона оточує мене скрізь. Тільки темрява... Я, загублена і збита з пантелику, пливу нею дуже довго. Настільки довго, що втрачаю лік часу. І чи був він взагалі цей час, тут? І тоді я побачила кулю... Кулю з

- Мужчина, відчепіться від мене! – у паніці висмикую руку. – Хто ви взагалі такий? - Я твій чоловік, - жадібно вдивляється мені в обличчя. До болю стискає плече. - Що за нісенітниця! - фиркаю. Липкий жах розповзається у грудях. Я його боюся. Він небезпечний. Маніяк! Чудовисько! - Яка ж ти погань, інсценувати свою загибель! Кинути рідного сина! - гарчить мені в

Моє життя було ідеальним - у мене були свої плани щодо кар'єри, таємні мрії, які я хотіла втілити в реальність, амбіції. До певного моменту. Ось тільки мій батько вважав інакше і я мала вийти заміж ... за незнайомця. Чому? Тому що за моїм батьком, чорт забирай, був борг дуже впливовій людині. Батько бачив у моєму одруженні вихід із скрутної ситуації, а от я бачила