read-books.club » Любовні романи » Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь 📚 - Українською

Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

283
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пані Язикатої Хати" автора Ялинка Ясь. Жанр книги: Любовні романи / Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь» була написана автором - Ялинка Ясь, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Любовні романи / Любовне фентезі".
Поділитися книгою "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь" в соціальних мережах: 
Степанія, тікаючи від зради коханого, приїздить у стару дідову хату. Та тільки ступила на поріг, як почалося... Дім виявляється, розмовляє! В жінці відкрився якийсь дивний Дар! А тут ще наречених набігло цілих сім штук, один одного гарніше! І щоб вибрати кращого, у неї є лише 101 день. Ось тільки як бути, якщо вибрати одного складно, а виховання не дозволяє кохати... всіх?
НЕ МЖМ!

Обкладинка від AnSa

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 131
Перейти на сторінку:
Глава 1

"Це ще тільки приказка - казка буде попереду»

 

         Коли зі Степанією раптом заговорив дім, вона вирішила, що звихнулася. Остаточно збожеволіла. З горя.

           Її ж чоловік кинув. Ну, як, кинув… кинула його вона, коли привів до хати коханку. Вибач, сказав, Ніда, але Марія вагітна, жити в гуртожитку більше не може, відтепер оселиться тут. Ти звичайно, можеш залишитися, але краще б цеє, тю-тю…

            Стьопка пішла. Як уві сні покидала у стару валізу якісь речі і гримнула дверима. Звільнила, так би мовити, гніздечко «молодятам». Дурна! Їй би скандал влаштувати, косми тій Машці повисмикувати, чоловіка сковорідкою «поцілувати», розпеченою бажано, та обох зі сходів спустити. Але ж ні… Дрібнички якісь вхопила і побігла, навкруги нічого не помічаючи.  

             Бігла довгенько… А як ніжки втомилися, сіла на лаву, сльози розмазала і задумалася, а куди ж далі? Осінь, на лавці холодно. Подружки? У тих своїх проблем вистачає: у однієї чоловік п’яниця, у другої трійня діточок у маленькій квартирці, а в третьої свекруха скажена. До батьків взагалі не варіант, вони Миколая, страх, як не любили, одразу почнуть своє: «А ми ж тобі казали! А ми ж тебе попереджали!»

             Ось тоді і згадала Степаня про будиночок діда. Дід як вмирав, в заповіті написав, що їй дарує. Ніхто з родичів навіть не образився на нього за це, хоч була Стьопа родичкою далекою. Будиночок той геть старий був, розсипався на порох і знаходився у покинутому селі з трьох вулиць. Не аби який спадок…

             Останній раз жінка була у там років з двадцять назад, ще шмаркачкою. Але, оскільки податися все одно нікуди, рішення було прийняте - може й звалище, проте своє!

            Так втішала вона себе усю дорогу на електричці. А потім ще цілий кілометр пішки від станції. По болоті, та на підборах.

 

             Але селище при зустрічі здивувало. Спочатку вирішила, що заблукала, не туди забрела. Та ні, на вивісці чорним по білому значилося: "Щастя".

            Дома нові, дороги заасфальтовані, магазин, школа, дитячий садок, знову магазин, зупинка автобусна. Треба ж таке! А Стьопка підготувалась до найгіршого…

            Ледь-ледь знайшла свій будиночок, довелося навіть у перехожого запитати, де необхідна вулиця знаходиться.

            І ось вона біля хвіртки - впізнала відразу: огорожу з новими дірами, старий зруб, потемнілий з часом, кущі, що закривають прохід до будинку. Краса… Не пройти, не проїхати…

 

            Стисла Степанія кулаки й кинулась у бій! Розсовуючи густий чагарник, тягнучи за собою брудну валізу помчала до ґанку: кущі колючі, у волосся вчепилися, пальто порвали, руки обдерли. Ледь дісталася!

            І знову здивувалася - ключ знайшовся на старому місці, куди його зазвичай дід клав. Подивилася Стьопа на той ключик із сумнівом, встромила у замкову щілину, покрутила… двері рипнули і відчинилися.

 

-Ну, привіт, домівочка… - тихо прошепотіла, кладучи подряпану чагарником руку на одвірок, - єдиний ти в мене залишився… - і раптом, як зареве!  Накопичена образа та  переживання наринули на бідолашну, позбавивши, як виявилося, останніх сил. Сіла на поріг, прямо на підлогу, сперлася спиною на одвірок і гайда ревти, жаліти себе нещасну. Валізу ближче підтягла, головою уперлася і завила.

 

-Гей! До хати зайди! - прокряхтів звідкись старечий голос, - не вистуджуй!

-Ой! Хто тут? – підскочила жінка та озирнулася. Поряд нікого не було…

-В середину зайди, сказала! – повторив той самий голос, але вже якось суворіше.

-Н-не зрозуміла... – пролепотіла Степанія. Знову озирнулася. Що за нісенітниця, чується, напевне? Чи до хати хтось самовільно вселився? Але стежка заросла, наче років з десять ніхто не ходив нею… «Бомжі? Наркомани? П'яниці?» - промайнуло в голові. Але розвинути думку далі не вийшло, бо пролунало знову:

-Так, Степаніє, досить дуркувати! Зайди, кому кажу?!

-Ви знаєте, як мене звати? - здивувалася жінка і все-таки зробила крок у середину. Двері за нею відразу зачинилися. Стьопка підстрибнула на місці, відчуваючи, як бридкий жах лоскоче спину, - д-добрий вечір! - з переляку крикнула у темряву, - хто тут?

-Та всі на місці, начебто! – хмикнуло десь зверху, - тебе  тільки й чекали!

-Серйо-о-о-зно? – у Стьопки аж голос сів, - а... багато вас тут... мене чекало? – у голові промайнули дикі думки про викрадення та вбивства нещасних, таких самих як вона, жінок.

-Ожила поки тільки я, - відповіли, - але незабаром інші прокинуться, вітати господиню вийдуть!

-Здуріти, як приємно… - прошепотіла Степанійка, намагаючись, тим часом, намацати ручку дверей.

-Чого нишпориш там? – невидимка виявилася ще й всевидючою, - допомогти чим?

-Так... я... вмикач шукаю... світло хотіла...

-Точно! Ти ж не зрієш у темряві! Єгорич, Єгорич! Вставай! Хелектрику давай! Наша пані вимагає! - заверещав зненацька голос.

-Н-нічого я не вимагаю! - поспішила оскаржити Стьопка, - не варто будити Єгорича! – а сама подумала, треба ноги звідси робити, тут ще й Єгорич якийсь! Влаштували у дідовій хаті кубло! Розвернулася, намацала-таки ручку дверну і на себе потягла. Відчинили двері й одразу зачинила, загорлавши - на порозі стояло чудовисько величезне: кудлате, з ведмедя завбільшки, три ока вогнем горять і кігті гострі перед собою виставило.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"