Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Воу, жінко! Притримайте коней!
Август повернув голову до мене, і ми зустрілись очима. Його очі були скляними. У світлі ліхтарів вони відблискували неживим вогнем.
- Августе, добрий вечір, Ярій вас вже чекає. - Ага, цей хлопчина – помічник, а не власник клініки, який власною персоною вийшов зустрічати покалічену королівську персону. Він навіть не міг собі уявити, який момент перервав. – Дозвольте, я вас одразу відвезу на рентген.
- Звісно! Августе, опусти мене, будь ласка, - здається, я тільки ускладнила ситуацію. Збоку він виглядав, як чоловік напідпитку, у якого сповільнена реакція. Але я точно знала, що він не пив. Моя багата фантазія пояснює такий стан внутрішньою боротьбою. Проте, на жаль, моє фантазування з реальністю рідко має щось спільне.
Уповільнено, наче в тягучій патоці, він згинається і садить мене. Без слів, погляду чи чогось ще проходить повз, повертає і крокує коридором.
Хлопчина, назвавшись, покотив мій візок, дорогою пояснюючи, що площа клініки не надто велика, а візком користуються, щоб пацієнти могли себе комфортно почувати. Хоча важко говорити про комфорт, коли ти сидиш у візку і тебе везуть. Почуваєшся зовсім безпомічним і безпорадним.
Я раптом відчула, що дуже втомилась. Це усвідомлення прийшло лиш зараз. Мабуть, спогади з якогось іншого життя, навіяні катаною, виснажили мене ментально, і зараз страшенно хотілось спати.
Яскраво освітлений білий коридор нагадував лікарню з іноземного фільму. Інтер'єр рентгенкабінету виявився таким же світлим, повністю білим, з гладкою плиткою на підлозі та мінімалістичними меблями зі світлого дерева. Навіть стіл, де за мить я опинюсь, ясно-кремовий.
Ігор, молодший медичний працівник, як засвідчував його бейдж, хотів допомогти мені встати, але я легко впоралась сама. Те, що один чоловік мене вже двічі за день ніс, ще не означає, що я зовсім безпомічна.
- Роззуйтесь, будь ласка, покладіть ногу ось тут на хрестик, - він показав на місце на столі, де я не побачила жодного хрестика. - Я вийду в сусідню кімнату і за хвилину повернусь до вас. - Він приємно усміхнувся і швидко вийшов за двері.
Ніколи нічого не ламала, хоч дуже часто падала. Були синці, розбиті коліна, подряпини, але переломів не було. Може, і сьогодні обійдеться? Та й що там ламати в тій щиколотці? Кісточки малюсінькі. Я ж навіть не вдарилась, лише підвернула ногу. Там точно лише розтягнення. І навіщо я погодилася сюди їхати? Ніколи не любила обтяжувати людей. Само б минулося, і був би спокій.
З-за дверей почулися голоси. Я зрозуміла, що обговорюють рентген моєї ноги. Один із голосів належав Ігорю, який мене сюди привіз. Він у нього досить високий як для чоловіка, дзвінкий і попри пізню годину дуже бадьорий. Другий голос мені не знайомий. Спокійний, також не надто низький, але хриплуватий голос рівним тоном щось говорив. Я заплющила очі, щоб краще зосередитись на звуках. Наразі розібрати слова не вдавалось.
Раптом двері відчинились і до кабінету зайшов Ігор. Усміхаючись, він почав щось говорити, але я не сприймала його слів. Мою увагу привернув профіль чоловіка, який швидко пройшов повз відчинені двері. На мить здалось… Я не встигла усвідомити, що саме, як у кімнаті з'явився Август.
- Тобі вже все розказали? - він питальним поглядом глянув на мене, а тоді на молодого лікаря. Зрозумівши з виразу мого обличчя, що я не почула сказаного, він повторив: - Перелому немає, але м’яз ти таки потягнула. Тому вихідні доведеться провести в ліжку. Всі плани, які передбачають рух, на ближчі два дні скасовуються, - далі він, наче мама, став перелічуваки те, що я можу і чого не повинна робити. Потім сказав:
- Я завезу тебе додому, але дорогою заїдемо в аптеку і купимо…, як там ця мазь називається? – це вже було запитання до Ігоря.
- Я вже надіслав вам на месенджер назву. Цей препарат не новий, проте наразі його можна знайти лише в декількох аптеках. Їх адреси я також надіслав, - хлопчина, виявляється, знає свою справу.
- Дякую, - сильні руки згребли мене з медичного ліжка, Артур коротко попрощався і вийшов у коридор.
- Де я можу розрахуватись?
- Ніде.
- Тобто?
- Все гаразд. Ярій.., як би то правильно пояснити, - він на мить прикусив нижню губу, - сімейний лікар. Клініка належить йому, але у нас з ним щось на зразок угоди на всестороннє медичне обслуговування, - сказав і замовк.
- Гаразд, щодо вашої родини я зрозуміла, а для інших має ж бути прайс, - я хотіла витягнути з нього ще якусь інформацію.
- Віто, все справді гаразд, перестань. Це найменше, що я сьогодні можу для тебе зробити.
- Ти так говориш, наче винен у тому, що я впала. А знаєш, якби ти тоді мене не зловив, можливо, я б зараз лежала в морзі, - я відчула, що Артур чомусь напружився. Він на мить відвів погляд, а потім глянув мені просто в очі. Важко було зрозуміти, про що він думає. Здається, я не дуже вдало пожартувала…
Наша зустріч очима тривала лише мить. Наступної миті Артур вже твердо крокував до авто.
Я відчувала, що маю щось сказати, але що? Попросити вибачення? Але за що? Та, мабуть, це було б найпростішим рішенням.
Роздумуючи, як повестися, я й не помітила, як опинилася у кріслі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена», після закриття браузера.