Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

Не помітити Ксені серед натовпу було складно. Мені перехопило дух від її вигляду, то ж не дивно, що чоловіки обертали за нею голову. Цокаючи підборами, вона невимушеною ходою пройшла через весь двір. Від плавних рухів стегон низ її чорного шовкового плаття розвівся та оголював коліна. В помірно глибоке декольте спадала червона краплинка на тонкому ланцюжку. Такі ж краплинки виднілись у вухах, коли вітер розвівав розпущене волосся. Чорне шкіряне пальто контрастувало з повітряним платтям і додавало образу родзинки. Мене завжди вражало її вміння одягатись.

- Привіт, моя рятівнице, яка ж я рада, що ти прийшла! - вона обійняла мене, і я відчула запах її “фірмових” парфумів “Я богиня”.

- Так говориш, ніби у мене був дуже великий вибір. Ти два дні замість роботи розповідала про Марка, виставку і твої плани на вечір. А ще сотні нагадувань, що тебе наполегливо просили прийти з подругою.

- Так, так, не починай. Віто, тобі сподобається, гарантую. Я знайшла фото друга Марка, частина його колекції також має бути тут. Він археолог, колекціонер, у вільний час – художник і неймовірно красивий мужчина. Переконана, тобі сподобається. - Так і знала. От до чого було “мені потрібна компанія”, “я не хочу залишатись сама”, “ти ж знаєш, ми з виставками не найкращі друзі, якщо це не духи, косметика чи презентація нового айфона”. Як я тільки на це купилась? Проникливості мені ще вчитись і вчитись.

- Стоп. Не продовжуй. Дай відповідь на декілька запитань. Що це за виставка? Бо в моєму розумінні виставка – це купити білет у касі, пройтись по залу, можливо, щось послухати чи почитати не найякісніше написану історію експонатів і все. Але це точно не чоловіки в костюмах, жінки, одягнені наче на світський захід високої моди та перевірка запрошень на вході.

- Я знаю лише те, що мені розказав Марк. Нічого не приховувала, все, що відомо мені – відомо тобі. Старовинні експонати їдуть з Японії до Нью-Йорка. Дорогою зупиняються у великих містах. Сьогодні ще має бути закрите відкриття унікальної колекції когось із родини Карп. І той хтось – і є Август, друг Марка. Тому він запрошений, а заодно і ми з тобою. Тут збереться багато важливих людей Львова, частина з них або вже наші клієнти або потенційно можуть ними бути. – От воно що. Ще одна причина нашої тут появи. Бездоганне відчуття смаку плюс безапеляційна відданість своїй роботі незалежно від пори дня чи ночі, вихідних чи будніх. Чому мене це не дивує?!

- Гаразд, але чому всі в чорному? - я справді виглядаю як біла ворона в прямому значенні цього виразу. Не те щоб мене це надто хвилювало, можливо, інші гості будуть одягнені більш різноманітно, але наразі всі, до кого я маю змогу дотягнутись поглядом, одягнені в чорне.

- Ем.. Я думаю, це чистої води збіг. Марко не наголошував на дрескоді. Він подарував мені цю сукню, це вже я доповнила її всім чорним. – Приплили: хлопець подарував їй чорну сукню, а вона мені навіть розказати не подумала.

- Ксю, можна було хоч словом про це обмовитись. Подивись навколо: ти бачиш хоч когось в іншому кольорі, ніж чорний?

- Так, в жіночки червоний клатч! - з надією і блиском в очах Ксю вказала носом на жінку біля входу.

- Саме це мене і змусило запитати. В усіх присутніх чорний одяг з вкрапленням червоного. А тепер уважно глянь на мене. - Я гіперболізованим жестом кравця, який демонструє нову модель одягу, провела від плечей до низу.

- Ти завжди виділялась серед людей, хіба для тебе то не звична ситуація? – Проте було помітно, що Ксені незручно. Вона справді не знала про дрескод, гласний чи негласний. Її вигляд йому відповідав, а мій зовсім ні.

- Так, ти маєш рацію. До того ж якщо мене не впустять, то це буде ще одна історія в скарбничку веселих історій.

- Ти точно не злишся?

- Не вигадуй. Стирай з обличчя своє переживання – ти ж знаєш, що мені завжди було байдуже, що про мене думають. – Молодець! Тепер повертай усмішку на місце, розвертайся на 180 градусів і прямуй до людини, яка повинна мати запрошення для нас усіх.

- Марко, вітаю! - швидкість перевтілення зі стурбованої подруги в кокетливу дівчину вкотре мене вразила.

- Доброго вечора, Марко.

- Ксю, привіт, - він ніжно поцілував її в щоку і трохи довше, ніж того вимагає звичне привітання, затримав свою руку на її талії. - Віто, я дуже радий, що тобі вдалося прийти. – І мене також не обділили обіймами.

Ми бачимось не перший раз, і хоча його появу в офісі днями я проігнорувала, він, як виявилось, запам’ятав, що поцілунків у щоку я не люблю. Приємно.

Постараюсь описати, як виглядає цей хлопець. Дуже просто та узагальнено можна сказати: доглянутий красень. Насамперед впадає в очі обличчя: високі вилиці, маленькі, але дуже виразні сірі очі, густі брови, акуратний ніс і тонкі губи. Темно-коричневе, спеціально розбурхане і навіть додатково зафіксоване пінкою, густе, не надто довге волосся, коротше по боках і довше зверху. Тонка смуга борідки контуром підкреслює чіткі заокруглення щелепи. Марко – дуже відкрита і привітна людина, з активною мімікою, до якої вартує лиш придивитись і можна розпізнати дуже багато емоційних спалахів.

Батько, старший партнер та засновник нашої компанії, часто зупиняє сина, коли його обличчя видає занадто багато. Одного разу я мимоволі почула уривок їхньої розмови. Не те щоб я підслуховувала – маю надто хороший слух як компенсацію за майже повну відсутність нюху, тому часто чую те, що не мала б чути. Контекст мені не відомий, але старший наполегливо пояснював сину, що чоловік повинен бути стриманий.