Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

Ксеня з тих маніакальних подруг, які зроблять усе, щоб тобі було добре. Вона серцеїдка, і якщо хтось її не знає й судить лише по зовнішності, то може вважати навіть стервом. Проте насправді вона є надзвичайно доброю і жертовною людиною. Відмовити в допомозі – не про неї, пройти повз і не втішити – також. Вона здатна забути про свої потреби та віддати всю свою турботу дорогим людям. Тому з нею потрібно бути дуже обережною. Чужа доброта – це прекрасно, але саме таким людям потрібно завжди нагадувати, що помагати іншим – справа хороша, але і про себе забувати не можна.

День видався спокійним як для завершення тижня. Зазвичай у четвер ми  напружено працюємо, зокрема тоді, коли приїжджають іноземні партнери. Тоді наш офіс схожий на зоопарк, де розважаються групи дошкільнят, метушаться надто турботливі матусі, де вчителі можуть отримати знижку, а конфлікти з регулярними відвідувачами розв’язуються швидко і рішуче. Але сьогодні жоден із дорогих гостей до нас не завітав.

Може здатись, що я не люблю, коли у нас купа народу. Це помилкове враження. Насправді це дуже весело, як експрес-курси з удосконалення всіх умінь одразу. Перемикатися з однієї мови на іншу, а з тієї – на ще іншу, приймати замовлення на чотири види кави і готувати її не гірше бармена в “Копальні кави“, складати документи та формувати теки з різними справами під гул телефонних дзвінків – чи ж не цікаві заняття? І це лише початок списку. Такі “акції” у нас відбуваються нечасто, проте досить регулярно.

День був спокійним, і тому я мала змогу добре обміркувати, у якому образі я явлюся завтра на японській виставці. Японська виставка... Які ж кольори обрати, щоб відповідати ситуації? Перше, що спало на думку, - червоний. Одягу такого кольору в моєму гардеробі не надто багато. Є одне плаття, проте воно літнє, і зараз мої відкриті плечі та спина виглядатимуть недоречно. Я подумки переглянула все своє вбрання. Його небагато, і я прекрасно знаю, як виглядаю в кожній речі. Проте ще і ще раз уявно приміряла ту чи іншу річ, роздумуючи, чи доречною вона буде на завтрашній виставці. Це мій особистий спосіб підбирати вбрання, яким я завжди користуюсь, якщо не можу відразу вирішити, що ж одягнути. Ніколи не була прихильницею позиції виглядати на всі сто навіть ідучи за продуктами. Звісно, треба слідкувати за своїм виглядом, але до шаленства це не повинно доходити. Особливих сподівань я на завтрашній вечір не мала. Виручу Ксеню, і все. А Ксеня всю обідню перерву щебетала про симпатичних чоловіків, які точно-точно прийдуть на виставку.

Чоловіки. Ех, як би моя мама втішилась, якщо б я привела додому хоч когось познайомитися з нею. Я не цураюся чоловіків, просто поки що вони мені не цікаві. Наразі жоден із чоловіків не зміг стати для мене кимось ближчим, ніж друг. Ерудити, качки, геймери чи айтішники – з кожним із них я могла знайти про що говорити, але не було в цих розмовах чогось такого особливого, що б залишило приємний спогад та бажання повторити. Та й я приваблювала чоловіків не частіше, ніж вони цікавили мене. Думаю, це була банальна рівновага: немає вихідного потоку, не буде і низхідного. Я люблю поспілкуватись, обмінятись поглядами, особливо на теми, які краще при першій зустрічі не підіймати, але не більше.  

Одного-єдиного разу в клубі, де я опинилася не за власним бажанням, хоч і не примусово, біля мене зібралося кілька чоловіків. Мої подруги, ефектно одягнені, ритмічно рухалися під сучасну клубну музику, яку я відверто терпіти не можу. Вони замовляли коктейлі, до них підходили фліртувати. Що робила в цей час я? Сиділа собі тихенько трошки вище танцмайданчика. Хоч убийте, але танцювати під техно для мене тортури. Інша справа – латиноамериканська музика чи бодай щось мелодійне та із зрозумілими словами... Поки я пасивно споглядала хвилювання людського моря, аж четверо осіб чоловічої статі вирішили присісти збоку.

Я не є якоюсь “особливою” в прямому значенні цього слова. Хороша генетика забезпечила мене густим русявим волоссям, рівними білими зубами, невисоким ростом, досить тонкою талією і голубими очима. Проте класичних для “популярних” дівчат рис, таких як великі пухкі губи, пружні сідниці, біле волосся нижче пояса та вміння стріляти очима мені не дісталось. Хоча тямущі світу цього не раз переконували, що останньому дуже легко навчитись. Словом, то був мій перший та останній фурор.

У компаніях зі мною активно спілкуються, правда, мені трошки бракує почуття гумору, проте це компенсується вмінням швидко зорієнтуватись. Я можу підтримати бесіду на більшість тем, знаю, коли доречно промовчати, й умію активно слухати. Жодна з перелічених рис досі не зацікавила нікого на довше, ніж пів години. Мені не надто прикро, бо жоден із них мені в душу не западав, але бували дні… дні, коли я задумувалася про те, що щось зі мною не так. Щось однозначно відштовхувало всіх чоловіків, і наразі чіткої відповіді на питання “А що саме?” у мене немає.

Завдання на завтра просте: прийти на виставку, перші пів години складати компанію Ксенії, поки Марко час від часу покидатиме її, щоб провести час то з другом, то з організатором виставки, то ще з кимось дуже важливим. Звісно, йому буде незручно перед дівчиною, що він так часто відлучатиметься, і вже незабаром він зі всіма попрощається, подасть їй пальто і вони вирушать до затишного ресторану. А я не тільки допоможу подрузі, але й зможу насолодитися виставкою. Такі заходи мені до душі, лише шкода, що часу на них я переважно не маю. А завтра я зможу трохи розважитись.

Білий! Точно! Білий колір буде дуже доречним! Учора я в думках перебрала всю шафу, але так і не визначилась. Проте щойно мене осінило: білий колір підійде найкраще. Дивно, чому вчора я про це не подумала…