Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

Незалежно від її бажання, в глибині її душі йшов рахунок дням, а потім і місяцям, що відокремлювали її від братів та Зура. Минуло три місяці. І Енн з нетерпінням чекала повернення Натана, який вирішив відвідати свою псевдо сестру та привезти Енн новини про її сім'ю. Вона спеціально взяла вихідний, щоб зустрітися із ним на «Азимуті», і ще здалеку дівчина помітила у його виразі обличчя якусь нервозність.

 - Щось трапилося? - одразу ж напружилася вона, заглядаючи Натану в очі.

- Енн ... я не бачився ані з Зуром, ані з іншими піратами, мені навіть не дозволили приземлитися на Химері, - розвів він руками. - Я відправив запит, але в дуже загрозливій формі мене попередили, що якщо я не заберуся на значну відстань, вони відкриють вогонь. Химерський військовослужбовець, з яким я спілкувався, повідомив мені, що він отримав чітку вказівку від самого правителя - навіть близько не підпускати вченого на ім'я Натан Мун!

- І що це значить? - Розгублено запитала Енн, - там щось пішло не так?

- Я тепер не можу тобі сказати, що там пішло не так. Але якби Зур здогадався про обман, то мабуть він би вже шукав з тобою зустрічі. А його й близько немає, значить, вважатимемо, що все гаразд.

- Ти не знаєш Зура, - прошепотіла Енн, - його ніхто не знає.

З цією звісткою остаточно обірвався зв'язок із її сім'єю. І з цього дня Енн перестала вимовляти це слово «родина». Вона перестала дивитись у небо з землі темною зоряною ніччю, вона не могла підняти туди очі, відчуваючи в мерехтіннях зірок докір Зура. А постійний легкий сум у її виразних очах, на думку багатьох, лише надавав її погляду чарівності. Вона стійко намагалася прийняти свою втрату, не виставляючи напоказ своїх почуттів. Єдиною радістю в її житті був Ілай, його самозабутнє кохання, в якому вона купалася. Це було її нагородою за біль, який безперервно відгукувався у її серці. Почуття Ілая підтримувало її інтерес до життя, і воно настільки переповнювало його, що тільки сліпий міг не помітити його закоханих очей. Він вкладав своє кохання в посмішки, в голос, в дотики, в поцілунки. Особливо коли їм вдавалося вирватися кудись удвох у свої звільнення. Ілай мріяв про час, коли закінчиться термін дії його контракту і вони зможуть жити разом. Енн кохала його. ...Вона розчинялася в ньому, у всьому, що його оточувало. Вона навіть полюбила свою роботу, бо так вона була ближчою до нього. Тепер це стало її сенсом життя. Нарешті, вона знайшла для себе місце у цьому чужому раніше для неї світові.

***

- Ваша високосте, – химерський лікар, схилився у повазі перед своїм правителем. - У вас народився спадкоємець. Це хлопчик. Ваша дружина Ванда подарувала Химеру майбутнього правителя.

- Це чудово, - холодно відповів Зур і жоден м'яз не здригнувся на його кам'яному обличчі. - Займіться дитиною, тепер саме ви, Харг, особисто відповідатимете за здоров'я мого сина. Нехай йому виберуть гідне ім'я, і ​​він нічого не потребуватиме!

- А ви не бажаєте подивитись на свого первістка? - в очікуванні, Харг завмер у напівпоклоні, намагаючись не пропустити жодного слова свого жорсткого повелителя.

- Ні, у мене такого бажання навіть не виникало, – його владний розмірений тон наводив страх на кожного, хто змушений був із ним розмовляти. Тому Харг поспішив якнайшвидше відійти, геть від його спопеляючих очей.

Зур повільно обернувся до притихлого генерала Борга. Губи імператора спотворилися у зневажливій усмішці:

- Ви чули, генерале, Химер отримав спадкоємця, а ваш рід величезні привілеї бути першими в основних напрямках, а також найвищий вплив над іншими родами. Ви отримали те, що хотіли і наблизилися до статусу правлячої гілки. За те, що ви зрадили мене, вступивши в змову, я не позбавлятиму ваш рід вашого нового статусу, дозволяючи користуватися всіма переліченими вище привілеями, звісно під моїм особистим контролем, але у мене є одна умова. Я більше не бажаю бачити, чути та знати вашу дочку! Я забороняю згадувати її ім'я та називати її моєю дружиною! Я хочу, щоб ви зробили так, аби я забув про її існування взагалі! І тим більше вона не має жодного права на мого спадкоємця. Дитина належить усьому Химеру! Ви мене добре зрозуміли?

- Так, ваша високосте, - тихо відповів генерал, хитнувши головою. - Я зроблю все, щоб не турбувати вас більше.

- А тепер забирайся під три чорти!!! І не смій мені навіть на очі з'являтися найближчим часом!

Залишившись на самоті Зур важко зітхнув, розтираючи груди ніби рятуючись від болю, що там оселився. Він повільно підійшов до вікна та підняв ненависний погляд на зоряне небо. Його ніздрі хижо роздулися від гніву, що клекотав всередині, а в чорних згаслих очах метався відчай та самотність. Глуха тиша палила та опікала його ниюче серце, поступово перетворюючи його на жменю остиглого попелу. Але він вже починав радо вітати цей біль, бо знав, що смерть все одно забере …їх обох!