read-books.club » Бойовики » Небажаний гість 📚 - Українською

Читати книгу - "Небажаний гість"

2 353
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Небажаний гість" автора Шарі Лапена. Жанр книги: Бойовики / Детективи / Легке чтиво. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Небажаний гість» була написана автором - Шарі Лапена, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойовики / Детективи / Легке чтиво".
Поділитися книгою "Небажаний гість" в соціальних мережах: 

"Небажаний гість" - захоплива психологічна трилерна книга, автором якої є талановита Шарі Лапена. Ця історія переплітається зі страхом, невизначеністю та нездатністю довіряти навіть найближчим людям. Головні герої, подружжя Марко і Анна, відправляються на відпочинок до розкішного будинку, але замість спокою та релаксу, вони зіштовхуються зі стрімким спадком подій, які руйнують їхнє життя. Кожна нова сторінка розкриває темні та підступні секрети, що виявляються серед них, підштовхуючи читача до краю своїх емоцій та тримаючи його в напруженому стані до останнього слова. "Небажаний гість" - це захоплюючий та неочікуваний шедевр, який змусить вас зануритися в світ підозрінь та інтриги, не дозволяючи вам відірватися від його сторінок.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 16
Перейти на сторінку:

Моїй мамі



© 1742145 Ontario Limited, 2018

© Unsplash.com / Dkevin brunet, kylejohnson, michael-baccin, обкладинка, 2021

© Pexels.com / alexandr podvalny, обкладинка, 2021

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021

Я страшенно вдячна за те, що маю нагоду працювати зі справжніми знавцями своєї справи. Я дякую моїм видавцям у США – Браянові Тарту, Памелі Дорман і всій фантастичній команді «Viking Penguin». Дякую вам за неймовірну роботу. Дякую Ларрі Фінлі та Френкі Ґрей з «Transworld UK» і їхній неперевершеній команді – дякую, ви надзвичайні. Дякую Крістін Кокрейн, Емі Блек, Бгавні Чауган і суперовій команді «Doubleday Canada» – ще раз дякую вам за все. Мені дуже пощастило, що за моєю спиною стоять такі воістину талановиті, віддані справі й сповнені ентузіазму люди. Без вас у мене б нічого не вийшло.

Не втомлююся дякувати Гелен Геллер – я ціную тебе так сильно, що словами не передати. Також дякую всім у «Marsh Agency» за те, що продовжуєте забезпечувати мені чудове представництво по всьому світі.

Особлива подяка Джейн Каволіні за неймовірне художньо-технічне редагування.

Також дякую лейтенантові Полу Пратті з офісу шерифа округу Салліван за його неоціненну допомогу.

Хочу наголосити, що всі помилки в рукописі – лише моя вина.

І наостанок дякую моєму чоловікові Мануелю і нашим дітям Крістоферу та Джулії. Ваша підтримка та ентузіазм для мене дорожчі за все на світі.

П’ятниця, 16:45

Дорога петляє й звивається, заводячи їх дедалі вище та глибше в Катскільські гори, ніби що більше вони віддаляються від цивілізації, то непевнішим стає їхній шлях. Тіні густішають, погода погіршується. Десь неподалік тече ріка Гудзон, то з’являючись, то зникаючи між пагорбами. Обабіч дороги над ними загрозливо нависає ліс, немов от-от проковтне їх живцем, – темний ліс із моторошних казок. Однак м’який сніг припорошує усе довкола, надаючи краєвидові чарівності поштових листівок.

Ґвен Ділейні міцно вчепилася в кермо й, примружившись, вдивляється в лобове скло. За моторошністю вона не помічає чарівності. На гори опускаються сутінки, а скоро і зовсім стемніє. Через сніг кермувати важко й виснажливо. У скло б’є такий густий сніговий рій, що Ґвен здається, ніби вона застрягла у якійсь безкінечній відеогрі. На дорозі дуже слизько. Як добре, що на її маленькому «фіаті» хороші шини. Усе довкола затягнуло розмитою білою пеленою: уже й не розібрати, де закінчується дорога й починається кювет. Скоріше б уже доїхати. Ґвен починає думати, що не варто було їм обирати такий віддалений готель; там на кілька миль довкола суцільна пустка.

Райлі Шатер мовчки сидить на пасажирському сидінні поруч – згусток напруженої тиші. Це важко не помітити. Ґвен починає тіпати від самого лише перебування з нею в тісній машині. Залишається сподіватися, що вона не зробила помилки, привізши Райлі сюди.

«Ми тільки для того й затіяли цю невеличку втечу, – думає Ґвен, – щоб Райлі змогла трохи розслабитися й відволіктися». Жінка закусує губу і втуплюється в дорогу попереду себе. Вона дитя міста: в місті народилася, в місті й виросла, і не звикла їздити по провінційних дорогах. Темрява тут така густа. Ґвен починає хвилюватися: поїздка забрала більше часу, ніж вона планувала. Дарма вони зупинилися на каву у тій маленькій старомодній забігайлівці.

Ґвен уже й сама не певна, чого очікувала, коли запропонувала вибратися кудись на вихідні. Хотілося змінити оточення, провести трохи часу разом у тиші та спокої там, де ніщо не нагадувало б Райлі про те, що її життя перетворилося на руїну. Мабуть, було наївно думати, що все буде так просто.

У Ґвен теж є свій багаж, щоправда більш задавнений, але вона так само повсюди тягає його з собою. Та жінка твердо вирішила залишити його позаду, принаймні на ці вихідні. Маленький вишуканий готель десь у глушині, добра їжа, ніякого інтернету, неторкана природа – це саме те, що їм обом потрібно.

Райлі нервово визирає у вікно машини, вдивляючись у тінистий ліс і намагаючись не уявляти, як будь-якої миті хтось може вискочити на дорогу й, розмахуючи руками, намагатиметься зупинити їхнє авто. Жінка стискає заховані в кишенях пуховика руки у кулаки. Мусить нагадувати собі, що більше не в Афганістані. Вона вдома, у безпеці, у штаті Нью-Йорк. Нічого поганого з нею тут не станеться.

Робота змінила її. Усе те, що їй довелося побачити, змінило її так, що Райлі вже й сама себе не впізнає. Вона крадькома зиркає на Ґвен. Колись вони були близькі. А зараз Райлі навіть не певна, чому погодилася поїхати з нею до цього віддаленого готелю. Вона спостерігає за Ґвен: та напружено зосередилася на звивистій дорозі, що дереться слизьким схилом, заводячи їх далі в гори.

– З тобою все гаразд? – раптом питає Райлі.

– Зі мною? – перепитує Ґвен. – Так, усе добре. Скоро маємо бути на місці.

На факультеті журналістики, ще коли вони обидві вчилися в Нью-Йоркському університеті, Ґвен була врівноваженою й прагматичною у їхній парі. А от Райлі мала амбіції, хотіла бути у вирі подій. У Ґвен же не було потягу до пригод. Вона завжди віддавала перевагу книжкам і тиші. Після закінчення університету Ґвен так і не змогла отримати гідну роботу в газеті, але швидко знайшла застосування своїм навичкам на непоганій посаді у відділі корпоративних зв’язків і, здається, ніколи про це не шкодувала. А Райлі вирушила в зони військових дій. І довгий час непогано трималася.

От знову. Чому вона продовжує про це думати? Райлі відчуває, що починає розвалюватися на частини. Намагається вповільнити дихання, як її вчили. Не можна дати картинам з минулого нахлинути й заволодіти собою.

Девід Пейлі паркується на розчищеній від снігу ділянці праворуч від готелю, виходить з машини і розминає затерплі м’язи. Через погоду поїздка з Нью-Йорка зайняла більше часу, ніж очікував чоловік, і тепер у нього все тіло заніміло – нагадування про те, що він уже не такий молодий, як колись. Перш ніж забирати дорожню сумку із заднього сидіння «мерседеса», він хвилинку стоїть під густим снігопадом і роздивляється готель «У Мітчелла».

Це елегантна триповерхова будівля з червоної цегли і з дерев’яним оздобленням, як на пряникових будиночках, яку зусібіч оточує ліс. Перед Девідом відкривається чудовий вид на фасад маленького готелю з, очевидно, розкішним подвір’ям, наразі похованим під шаром снігу. Трохи оддалік до будівлі підкрадаються високі хвойні дерева й товсті голі стовбури – безлисті, проте закутані в білу шубу. В центрі галявини перед готелем розкинуло свої товсті віття велетенське дерево. Усе довкола вкрите чистим білим снігом, який поглинає кожен звук. Тут так тихо й спокійно, що Девід відчуває, як його

1 2 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небажаний гість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небажаний гість"