Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Вітер свистів у вухах. Густе волосся буйною хмаринкою розліталося в різні боки і шалено хльостало дівоче обличчя, що світилося від захоплення. Тоненьке муслінове плаття спокусливо обіймало юну дівчину, а ніжні рожеві п'яти безжально били по боках гніду кобилу, що мчала так, наче й сама хотіла обігнати вітер!

- Швидше, швидше, - шепотіла дівчина.

Швидше і швидше мчав кінь.

 - Я – вітер! Я лечу!!!

А слідом за ними, на незграбному коникові, більше схожому на мула, намагався наздогнати її хлопець. Він явно був наляканий і щось стурбовано кричав юній вершниці. Але ніхто його не чув і тим більше не звертав уваги на його крики.

Ан, ні! У цієї  шаленої  скачки був ще один свідок.

Він заворожено дивився на юну вершницю, що мчала прямо до урвища і від душі розважався, дивлячись на ці перегони. Дівча, звичайно заворожувала - не-то руде, не-то золоте волосся буйною копною завивалося навколо гарненького личка. Сукня збилася  майже до талії і зовсім не приховувала стрункі ніжки.

Спочатку цікавість, потім подив і далі  зовсім незрозуміле хвилювання захопили темного ельфа Аркха.

А юна наїзниця тим часом на всьому скаку підлетіла до краю урвища та різко натягла поводи. Кінь встав дибки, перебираючи в повітрі копитами, злякано підняв голову і шалено заіржав. Дівча розкинула в сторони руки, підвелася в стременах і захоплено закричала:

- Я віііііітер!!!!

- Гей, дурна,  а ну стій!!! - волав їй услід хлопець, що мчав вслід за нею на мулі. Не впоравшись з незграбною  твариною, він на всьому скаку врізався в танцюючу на задніх ногах кобилу дівчини. З диким іржанням гніда звалилася з урвища в річку, утягуючи за собою і вершницю. А мул… А що мул? А мул - як і належить мулу - звалився біля краю урвища, підім'явши під себе переляканого хлопчину.

- Ну, от і все, - прошепотіла Тасся, на мить завмерши в повітрі. Боязко не було. Було розчарування та жаль. А ще дуже шкода маму та маленького братика. Як вони без неї? Немов у сповільнених зйомках наближалася вируюча серед гострого каміння річка. Тасся заплющила очі, і ще не досягнувши води – знепритомніла.

***

Не було заведено в темних ельфів рятувати людей. Елви, відьмаки, навіть демони - як тільки не називали люди представників його раси. Але цього разу, ніби керуємий незвіданою силою, як потужна пружина злетів Аркх у повітря.

І помчався вниз, навперейми падаючої з висоти дівчини. Ельф ,  наближаючись до темної води, всерйоз уявляв собі, з яким задоволенням він повернеться і прикінчить того здорованя-олуха, що зіштовхнув дівча в прірву.

Перехопити дівчину йому вдалося лише у воді. Довелося навіть підставити власне плече, щоб не дати їй розбитися об гостре каміння. Вибираючись із води, дбайливо несучи свою невагому ношу, він вперше відчув дивне поколювання на кінчиках пальців.

Дівчинка, а це була дуже юна дівчинка, здається, була непритомна.

- Потрібно повернути її до життя, - він акуратно провів рукою в неї над головою, передаючи їй частину своєї цілющої сили.

Люди дуже ніжні та вразливі, а чоловік не хотів нашкодити цьому чудовому створенню. Всупереч його очікуванням, дівчина лише на мить розплющила очі. Затягнуті поволокою світлі очі дивилися на могутнього ельфа. Лише мить. Потім оченята заплющились, чарівна головка схилилася на груди чоловіка, і - неймовірно, але, здається, вона щось там промуркотіла. У шоці і здивуванні дивився Аркх на неї і ніяк не міг зрозуміти, що то за диво з ним відбувається.

Якби на її місці була ельфійка, демониця або навіть відьма, він припустив би, що зустрів свою істинну. Ніколи і за жодних умов такий зв'язок не виникав із людськими жінками. У тому, що перед ним була звичайна людина – Аркх не вагався. Він  не відчував в ній жодної краплі магії.

- Покинь її і йди собі. Далі - то не твоя справа, – твердила йому свідомість. Але всередині вже розливалося тепло, живіт звело солодкою судомою, а безстрашне серце зайшлося в дикому трепеті.

Аркх озирнувся – десь, уже далеко-далеко, лунав тупіт копит – це дурний мул ніс удалину зляканого хлопця.

- Йому пощастило, - хмикнув з жалем ельф.

Він поклав дівчину на землю і схилився над нею. Побачені ним спокусливо обтягнуті мокрою тканиною тугі дівочі груди, звичайно ж, сподобалися йому. Кадик нервово смикнувся і владні, різко окреслені легкою щетиною губи потягнулися до ніжних бутонів.

- Вона ще дитина. Лише дурна, безрозсудна дитина, - з трудом обсмикнув він себе і подивився дівчинці в обличчя.

На ніжній вилиці червонів величезний синець. Це ще їй пощастило, що він встиг підставити своє плече. Вдарся вона об камінь, рятувати вже було б нікого.

Але як же він був здивований, коли прямо в нього на очах цей синець почав розсмоктуватися. А потім зблідла ранка на ніжному коліні. Ну далі Аркх вже не став розглядати пошкодження дівчини.

- Хоча, може, таки стоїть? - щось спокусливо нашіптувало в його голові.

Мої  любі читачі і читачки!

Я щиро вдячна Вам за те,  що підтримуєте мене,  читаєте мою  казку. Рада повідомити Вам,  що наступного тижня стартує  публікація ще одної книги -  пристрастна історія відьми Велми. Буде дуже гаряче, пристрастно,  динамічно.

Не забувайте підписатися на сторінку автора,  щоб не пропустити нових  історій. За коментарі та зірочки моя окрема Вам подяка! 

Люблю  Вас й чекаю  на сторінках  інших  моїх історій,  Олена