Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

Дівчина, яка дивилась на неї з дзеркала, була їй незнайома. Худе, аж прозоре, обличчя, на загострених вилицях червоніли гарячкові плями, більш схожі на дешеві рум'яна. Волосся скуйовдилось, від ретельно укладеної зачіски не залишилося й сліду.

Глянула на зап'ястя — там замість браслета красувалися різокольорові гумки, якими перетягують пачки грошей. Підібрати волосся? «Не переймайся, досить з них». Вона знову підняла погляд на дзеркало. Дівчина в ньому була одягнена в весільну сукню, ту саму, яку вони вибирали разом.

Він відверто зізнавався, сміючись, що йому все одно, аби тканина була недостатньо міцна, його більше цікавить шлюбна ніч, аніж саме весілля, і плаття необхідно лише для того, щоб його потім можна було ефектно розірвати. Але коли вона вийшла з примірочної, замовк, а потім поспіхом піднявся і потягнув її назад, засмикуючи ширму, і в той день салон від розгрому врятувало лише те, що він належав його старій знайомій. Точніше, він дав грошей на нього своїй колишній коханці, це вже потім розповіли їй доброзичливці.

Вона вибрала інше вбрання, а сьогодні вранці доставили коробку, і коли вона дістала звідти ТУ САМУ сукню, її охопив справжній розпач. Довелося вдягнутись, сукня й справді їй напрочуд личила. Кольору слонової кістки, вона привабливо поєднувалася з засмаглою шкірою. Верх з найніжнішої «павутинки», спереду закрите, а на спині виріз від плечей мереживними візерунками звужувався до талії. Спідниця з легкого шовку струмувала по ногах, розширюючись до низу. Наречена. Вона хитнулася вперед і знов втупилась в своє відображення. Не наречена. Лишень розцяцькована весільна лялька з бамперу на цьому клятому весіллі.

Очі дивилися відчужено, але в самій глибині палахкотів небезпечний вогонь. Нехай, його ніхто не бачить, крім неї, нікому не треба вдивлятися в її очі. Вона не запросила ні близьких, ні подруг, на цьому весіллі немає нікого, хто був би їй рідним, і в першу чергу це стосувалося нареченого та його дружки. Не нареченого. Вже чоловіка. Вона затиснула рота долонями, щоб не розреготатися.

Вийшла з дамської кімнати і повернулася в зал. Навколо снували чужі, незнайомі люди, в цілому на неї не звертали ніякої уваги. Щоправда, дехто озирався здивовано, все ж, вбрання нареченої не лишалось непоміченим, ну і нехай дивляться. Підійшла до столика з напоями, до неї одразу підскочив офіціант.

 — Чогось бажаєте?

Поглянула на нього, молодий хлопчина, усміхнений. «У тебе все в житті буде по-справжньому, хлопче, і весілля у тебе буде справжнє».

— Пити хочу, прикрий мене, — повернула його спиною до себе і сховалася від гостей, як за парканом.

Взяла високу склянку для води і налила горілки по самі вінця. Відчула чийсь погляд — від іншого столика на неї круглими, наче тарілки, очима дивився ще один офіціант. Підморгнула йому і одним духом випила. Горло обпекло полум’ям, а потім так само обпалило нутрощі.

«Мабудь, замало буде...» Налила ще одну склянку, але ця йшла вже насилу, вона пила, захлинаючись, бідолашний офіціант дивився на неї з жахом.

 — Казала ж, пити хочу! Тобі що, не твоє весілля, не дивись, — вона вже хрипіла, як заправський кабацький лабух. Усередині все збунтувалося, і вона повільно вдихнула, потім видихнула. Ні, не зараз. Принаймні, не тут. Якщо її і виверне, то не мішало б, щоб це бачило якнайбільше гостей, найкраще, коли черговий телепень закричить: «Гірко!»

Світ навколо захитався, вона теж хитнулася навшпиньки, молодий офіціант підтримав її за лікоть. Чому на неї всі дивляться з таким співчуттям, у неї ж сьогодні свято, весілля, а хіба на весіллі сумують? Мабуть, варто було обмежитися однією склянкою, ну нічого, головне, тепер знайти в собі сили скінчити цю виставу. Як там в Голлівуді кажуть, The End?

Вийшла із зали і повільно рушила уздовж стіни, тут дванадцятий поверх, десь повинен бути балкон. Але поруч з балконом терлись похмурі бійці з охорони, мабуть, там вони обидва, її наречений з дружком, вийшли подихати повітрям. Або вже чоловік? Та чи не все одно?

Вище теж є балкон. Стала підніматись по сходах, але кожен крок давався важко, ноги, немов зліплені з вати, підламувалися і відмовлялися її нести. Зненацька сходи повільно піднялися і опинилися прямісінько перед обличчям. От якби прилягти на них просто зараз, заснути, а потім прокинутися в своєму старому, такому щасливому і затишному житті.

Випросталася і вчепилася в поруччя, та коли допленталась до дверей на балкон, виявилось, що ті замкнені. Може, якщо зняти туфлю, вийде каблуком розбити скло? Усе гаразд, просто не побачила клямку. Двері на балкон відчинилися, і вона зробила крок. Потім ще один. А потім з-за спини її міцно обхопили чиїсь руки.

— Куди ти? Що ти робиш?

Цей ненависний голос привів її до тями. Вона спробувала вирватися, але руки тримали її, як в лещатах. Вона пручалася, дряпалась, відбивалась і навіть прицілилась, щоб влучити йому в пах коліном, але, звісно, не влучила. А він тримав її міцно і ще сильніше притискав до себе, і коли вона зовсім знесилилась, то стомлено зм’якла в його руках, продовжуючи ледь чутно повторювати:

— Відпусти мене, будь ласка, відпусти.

А він не відпускав, пригортав дужче і шепотів у волосся, в обличчя, в шию:

— Ні. Не проси.

Звідкись на губах з'явилася волога, і на щоках, і на шиї теж. Це не її сльози, вона не плаче, їй просто немає чим, хіба можна плакати, коли всередині сама розтріскана, висушена земля? Облизала губи: солоні, але її очі сухі, гарячі і сухі, нічого дивного, адже вона вся горить зсередини. Зібрала останні сили і видихнула:

— Ненавиджу. Я вас обох ненавиджу.

А він все шепотів в волосся:

— Так і треба. Розумничка...

Почулися кроки, він трохи послабив обійми, й вона ледь не вислизнула з його рук, перехопив і стиснув сильніше.

— Сергію, тримай її. Вона влила в себе дві склянки горілки, їй не варто повертатися до гостей.

— То віднеси її до машини.

— Я не можу. В неї тепер є чоловік.