З фашистського концтабору втекло кілька полонених. Солдат з Білорусії й італійська дівчина опинилися поряд… Про небезпечні пригоди, яких довелося зазнати героям твору, про щастя і горе, яке випало їм на долю, про самовіддане кохання, перед яким відступає навіть смерть, ви довідаєтесь, прочитавши цю хвилюючу повість. Переклала з білоруської Галина Вігурська.

Ви ще не читали такої відвертої, правдивої та проникливої книжки, де з надзвичайним розумінням описуються проблеми чотирнадцятирічних! Вічно похмура Агата, легковажна Клаудія й старанна відмінниця Зося — однокласниці, але не подруги. Занадто вони різні! Та несподівано доля зводить дівчат разом. Вони отримують незвичайне завдання — читати вголос їхній однолітці Магді,

До книжки увійшли три повісті: «Знахідка на все життя», «Бухта Солодкого коріння» та «Країна інкурів». У двох з них розповідається про сучасних хлоп’ят та дівчаток працьовитих та допитливих, а повість «Країна інкурів» — про далеких наших предків, що жили колись у степах Приазов'я.

У повісті «Древляни» зображено події громадянської війни на Україні. Автор змальовує суворе, сповнене нелегких випробувань життя поліщуків-лісорубів, їхні звичаї, побут. Твір перейнятий думкою про високе покликання людини, про її відповідальність перед прийдешнім. До книжки вміщено також повісті «Мовчун» і «Старий дзвоник», у яких розповідається про покоління людей,

1944 рік. Степове село, звідки тільки-но вибили німців. Та це й не село — купка землянок. І попелища на місці хат. Але від смерті, від журби й сліз люди поступово повертаються до життя: треба піднімати з руїн село, вирощувати хліб, допомагати фронтові. Жінки з лопатами виходять копати степ. Пастушок Вовка йде на полігон, де стоїть військова частина, і ось бойовий

«Щорічний Конкурс вибору чотирьох найбридкіших хворих світу відбувався уже втринадцяте. У його бренді поєднувалися символіка Червоного Хреста і піратського прапора – на фоні білого полотнища із червоним хрестом рельєфно виділялися чорним перехрещені людські кістки і череп. Цього року Конкурс проходив в Україні. Ідея його створення належала відомому магнатові

«Минуло кілька днів, перш ніж я збагнула, що у спільному з сусідами коридорі відбулися якісь зміни. Упродовж кількох днів коридор залишався незвично чистим, з квартири навпроти не долинали запахи алкогольних, тваринних і людських випарів, не чулося собачого гавкоту, ввімкненого на повну потужність телевізора, навіть звуків традиційної ранкової подружньої сварки…»

«Я не пам’ятаю, якого кольору були її очі. Можливо, не звернула на це уваги, або ж тутешні клерки зумисне ховають очі. Так їм легше виконувати свої обов’язки, до яких зокрема входить і необхідність змусити прохача нахилитися і під час розмови стояти у незручній і навіть принизливій позі…»

«Маркіяна і Яніна жили в сусідніх квартирах і дружили змалку. Саме у них виникла ідея, яка спонукала приєднатися до них згодом ще Анну, Ляну і Маркіяна. Збиралися переважно у Маркіяни, батьки якої не заперечували і навіть робили вигляд, ніби не помічали, якщо з домашнього бару раптом зникала пляшка саморобного кавового лікеру…»