read-books.club » Сучасна проза » На краю ненависті, Уляна Пас 📚 - Українською

Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"

84
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На краю ненависті" автора Уляна Пас. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «На краю ненависті, Уляна Пас» була написана автором - Уляна Пас, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "На краю ненависті, Уляна Пас" в соціальних мережах: 
Повернувшись додому після року відсутності, з’являється надія, що тут залишуся надовго. У перший же день потрапляю у неприємну ситуацію та наживаю собі ворога в обличчі багатого чоловіка, котрий вважає, що світ крутиться лише навколо нього. Ну що ж, я також не проста дівчинка, котра готова миритися з усім. Напевно, варто показати цьому самозакоханому плейбою, що не все так, як він думає. Головне - щоб після моїх повчань ми обоє залишилися цілими та неушкодженими, адже напруга між нами просто шалена, мало іскри не літають... А доля, наче навмисно, зіштовхує нас раз за разом. Цікаво: для чого? <a class="btn btn-danger" href="https://booknet.com/uk/book/na-krayu-kohannya-b334964 " rel="nofollow" target="_blank">Частина друга</a>

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:
1.

Літак. Аеропорт. Рідне місто. 

Я не була тут цілий рік і безмежно скучила за сестрою та батьками. Так вже склалося, що я вирішила не сидіти на одному місці й увесь свій час приділяла подорожам. Навіть навчалася далеко від дому, в зовсім іншій країні. Саме там і здобула освіту й стала професійним фотографом.  

Мій характер схожий на вітер. Я вільна, швидка та впевнена у собі. Я не пасую перед труднощами і не люблю, коли усе занадто просто. У мене багато друзів, але бувають моменти, коли я лечу в іншу країну абсолютно сама, щоб прогулятися визначними місцями та вдихнути дух історії.  

Коротше кажучи, інколи я сама від себе шокована.

Саме сьогодні я поверталася у Київ після довгої відсутності. За минулий рік працювала з кількома відомими виданнями, а також багато подорожувала. Коли сестра повідомила мені, що збирається заміж, я одразу ж зібрала речі. Мені уже  кортіло побачити того чоловіка, що полонив її серце.  

Покинувши будівлю аеропорту, довелося одягнути темні окуляри, щоб заховатися від сонячних променів. Я не попередила родину про своє повернення, тому що хотіла зробити сюрприз. Лише одній людині розповіла і саме зараз чекала на нього біля входу.  

Коли зовсім поряд зупинився чорний позашляховик Тойота, я не змогла втриматись і широко усміхнулася. Мій найкращий друг Іван Макаренко з’явився поряд через мить  й одразу ж стиснув мене в міцних обіймах. З ним я дружу ще зі школи і жодного дня не пошкодувала про те, що він мій друг. 

Звісно, усім дуже дивно, чому друг у мене хлопець, а не дівчина, як у всіх інших. І тут я можу відповісти так: хіба є різниця, якої статі твоя найближча людина? Він - моя споріднена душа, і цього достатньо, щоб довіритись йому повністю.  

- Амінко, ти навіть не уявляєш, який я щасливий побачити тебе! - доводиться випустити валізу, тому що Іван надумав покружляти зі мною просто біля входу. 

Голосно регочу, наче мала дитина, і цілую хлопця у щоку. А він, до речі, ще той красунчик. Високий брюнет із зеленими очима. Раніше нам часто говорили, що ми схожі, адже я також брюнетка, тільки очі у мене карі.  

- І я щаслива! - швидко відповідаю. - Сподіваюся, що ти нікому не розповів про моє повернення? 

- Ображаєш! - хлопець хмуриться, але усмішка все одно проривається назовні. - Я німий наче риба! 

Фиркаю, тому що актор з нього ніякий і, поки хлопець складає мою валізу в багажник, швидко сідаю за кермо. 

- Гей! Ти серйозно? - невдоволено кричить, відчинивши двері з боку водія. - Взагалі-то, це моя машина! 

- Ти ж знаєш, що я не люблю сидіти збоку, - мило йому усміхаюся і точно знаю, що Іван не буде мене проганяти.  

Він лише зітхає приречено й, обійшовши автомобіль, розміщується на пасажирському сидінні.  

Водити автомобілі я люблю. Круто, коли такий величезний залізний монстр піддається тобі й енергійно несеться по шосе. Тільки от я люблю спортивні машинки, щоб у вухах шуміло від швидкості. А ще краще, щоб це був мотоцикл. Так, на ньому я також вмію їздити.  

- Не розкажеш, що привело тебе додому після цілого року відсутності? - питає Іван, коли ми перетинаємо межі міста. - Тільки не говори, що вирішила осісти тут назавжди. Ніколи не повірю.  

- Альбіна повідомила, що збирається заміж. Я ж не можу пропустити таку подію, - швидко відповідаю. - До того ж я справді скучила за усіма. Моя робота в Мілані завершилася, тому можна вважати, що я на канікулах.  

- Сподіваюся, ти хоча б тиждень зможеш всидіти на місці, - фиркає друг. - І знову не втечеш кудись. 

- І я сподіваюся, -  хмикаю і зацікавлено озираюся навколо.  

Усе начебто так само, як було рік тому. Місто зовсім не змінилося, хіба що виросло ще кілька десятків височенних хмарочосів. Цікаво побачити своїх рідних, а особливо їхню реакцію на моє повернення. 

На щастя, батьки у мене хороші. У батька власний бізнес, тому я завжди жила в хороших умовах. Спочатку їм було важко змиритися з тим, що я хочу навчатися закордоном, а тоді залишитися там працювати. Зовсім скоро мені двадцять п’ять і час уже задуматись про сім’ю, але я чомусь вперто відганяю від себе ці думки. 

Не знаю чому так. Можливо, просто не готова осісти десь в одному місці, адже моя душа все ще прагне рухатись вперед. А може, річ у тім, що я не зустріла ще того чоловіка, з яким хотілося б зупинитися.  

Мої батьки живуть за містом, тому до їхнього дому доволі далеко. Та це нічого, адже зараз є можливість поговорити з Іваном, який чомусь не сильно поспішає ділитись зі мною останніми новинами. 

- А як у тебе справи? Уже пів року минуло, як ти розійшовся з Каріною. Нова дівчина з’явилася? 

- Навіщо мені дівчина? Я вирішив бути сам. Тобі ж ніхто не потрібен, - фиркає невдоволено. 

- До чого тут я? - дивуюся. - Ти ж знаєш мій характер. Я не вмію сидіти на одному місці довше хвилини. Рух - це моє життя. А ти інший. І я впевнена, що твоя майбутня дружина буде в захваті від тебе. 

- Ой, досить! - бурчить хлопець і дістає з заднього сидіння букет квітів. Гарний такий і просто величезний. - До речі, це тобі! 

Зупиняю автомобіль біля високих воріт, за якими живуть мої батьки, і здивовано витріщаюся на друга.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю ненависті, Уляна Пас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На краю ненависті, Уляна Пас"