read-books.club » Сучасна проза » Щастя на порозі, Уляна Пас 📚 - Українською

Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

76
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щастя на порозі" автора Уляна Пас. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Щастя на порозі, Уляна Пас» була написана автором - Уляна Пас, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Щастя на порозі, Уляна Пас" в соціальних мережах: 
Бажаючи допомогти племінниці, я вирішила поїхати за місто і знайти її батька, котрий відмовився від крихітки ще до народження. Тоді я навіть не уявляла, в що обернеться для мене ця поїздка. Хуртовина та снігопад змусить мене залишитися у домі чоловіка, котрого я зовсім не знаю. Він не батько маленької, а його брат…   Ці кілька днів змінять не лише моє життя, але і його… Та що буде тоді, коли нам обом доведеться повернутися у місто?  Шалене притягання розірветься, чи стане ще сильнішим? 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 50
Перейти на сторінку:
1.

- Мілано, це дуже погана ідея! Ти хоча б розумієш, як сильно зараз ризикуєш? І не лише собою… Ти про крихітку подумала?

- Я тільки про неї й думаю останні два тижні, - зітхаю та кидаю швидкий погляд на переднє пасажирське сидіння. У переносному візочку міцно спить моя племінниця, а я намагаюся сконцентрувати всю свою увагу на дорозі, котру все сильніше замітає снігом. Хуртовина розпочалася ще зранку, але я й подумати не могла, що триватиме так довго. Лапаті сніжинки падають просто на лобове скло і сильно заважають видимості. На годиннику початок шостої, а на вулиці вже темно. Я планувала повернутися у місто до восьмої, та, здається, не все буде так просто. Хто ж знав, що цього клятого татуся занесе так далеко! 

- Міло, ти ще тут? - стурбований голос подруги лунає на весь салон. Доводиться говорити через блютуз, з'єднаний з автомагнітолою. Тримати біля вуха телефон при такій жахливій дорозі - це вірна смерть, а помирати в такому молодому віці я точно не збираюся. 

- Тут я, - зітхаю. - Я не впевнена, що зможу знайти цього Краєвського у цих дебрях. Ще не вистачало застрягнути в заметах і замерзнути від холоду. 

- А я тобі про що! Говорила, що не треба його шукати! - злиться Ніна на тому кінці слухавки. - Ще не факт, що він дійсно зараз за містом. Дарма ти повірила цій Жанні. Вона ж спить і бачить Артема своїм нареченим. Як і всі інші дівчата з універу!

- Ти ж знаєш, що у мене не було іншого виходу, - зітхаю. - Через кілька днів літак у Рим і взяти з собою Аню я фізично не зможу. 

- Ти можеш залишити її у дитячому будинку. На деякий час! - пропонує Ніна, а я відчуваю, як наростає злість. 

- Про дитячий будинок і мови бути не може! Ти ж знаєш, що я не хочу їй такої ж долі, як була у нас з Машею, - намагаюся тримати себе в руках. - До того ж я пообіцяла сестрі, що передам Аню батькові. От нехай він і займається власною донькою. 

- Ти дійсно думаєш, що він зрадіє, коли побачить тебе та Аню на порозі свого дому? - питає Ніна. - Міло, не варто плекати ілюзій стосовно нього. Сама Жанна говорила тобі, що Краєвський ще той бабій. 

- Говорила… - сперечатися з подругою не хочеться, тому що вона має рацію у всіх сенсах. І я це добре розумію, та все одно не можу зараз розвернути авто й повернутися у місто. Якщо вірити навігатору, залишилося зовсім трішки, менше кілометра, і тоді я зможу зустрітися з Артемом Краєвським, першим коханням моєї сестри та батьком маленької крихітки, котра зараз мирно спить на сусідньому сидінні.

Ми з Машею, моєю сестрою, усе своє свідоме життя провели в інтернаті. У матері нас забрали зовсім маленькими. Мені тоді було п'ять, а Маші три. Я мало що про неї пам'ятаю. Єдине, що назавжди закарбувалося у пам'яті - я ненавиджу запах алкоголю. Як тільки відчую його, мене нудить. 

Я зовсім не знаю свою родину. Нас з сестрою ніхто ніколи не  провідував. Єдине хороше, що, мабуть, передалося від когось із сім'ї - я добре вчилася і любила малювати. Моєю великою мрією було стати дизайнером одягу. Минулого року я закінчила навчання і змогла влаштуватися у відомий модний дім. Не провідним дизайнером, але все одно на хорошу посаду. 

Коли мені запропонували полетіти на стажування в Рим, я була на сьомому небі від щастя. Була… до того моменту, як у нашу родину прийшла біда…

Маша завжди мріяла про кращу долю і вірила у те, що десь у світі на неї чекає прекрасний принц. Цим принцом виявився Артем Краєвський, красивий хлопчик-мажор, у якого таких, як Маша, було хоч греблю гати. Сестра навчалася в університеті й саме там познайомилася з ним. Ми удвох винаймали житло, і мені доводилося багато працювати й крім основної роботи шити одяг вдома на замовлення. 

Ми часто сварилися, коли Маша не приходила додому ночувати. У свої двадцять два вона любила гарно одягатися та завжди чудово виглядала. Мені ж руки не доходили до власного вигляду. Пучок на голові, строгий костюм та мінімум косметики: це все, що я могла собі дозволити. 

Я добре пам'ятаю день, коли Маша прийшла додому дуже щаслива. Вона розповіла про те, що чекає дитину, і скоро Артем їй освідчиться. 

Тільки от сам татусь точно не збирався зав'язувати з холостяцьким життям. Він відмовився визнавати малюка і впродовж усієї вагітності взагалі ніяк не допомагав. У той час Маша багато плакала, адже малюк не допоміг їй здійснити задумане. Можливо, тоді вона і захворіла, але не хотіла цього визнавати. 

Коли народилася Аня, Маша зовсім не раділа її появі. Не займалася маленькою й окрім роботи мені довелося і за нею доглядати. На роботу я йшла з острахом, тому що реально боялася залишити Аню з власною матір'ю. 

День, коли Маші не стало, я пам'ятаю у найменших деталях. У мене був вихідний й, одягнувши дівчинку, ми пішли гуляти. Сестра заявила, що їй треба з'їздити в магазин, і я відпустила її без жодної зайвої думки. Якби ж я знала, чим все це закінчиться…

Близько обіду мені зателефонували з її номера і повідомили, що Маша у лікарні. Залишивши племінницю на Ніну, я помчала туди і вже від лікаря дізналася, що у сестри серйозні проблеми з серцем. Я вірила, що її можна врятувати. Була готова просити допомоги у того самого Артема, але лікар не дав мені навіть маленької надії на її порятунок, і вже під вечір Маші не стало. 

У мене відбулася розмова з сестрою за кілька годин до її смерті. Вона попросила віддати Аню її батькові, щоб хоча б у неї було хороше життя. І я наважилася це зробити, але не одразу. Спочатку оформляла документи про опіку над дівчинкою, і цей час розтягнувся на кілька місяців. Довелося залишити роботу і повністю займатися вихованням крихітки. Ніна добряче допомагала. Та коли мені запропонували стажування у Мілані, я просто не витримала. Я не збиралася залишати Аню, але ж вона могла кілька місяців пожити з батьком. 

Спочатку навідалася в універ, але там Краєвського не знайшла. Та на щастя, вислухавши причину, через яку я його розшукую, дівчина Жанна дала мені ось цю адресу за містом. Вона натякнула, що саме тут Артем любить проводити час з дівчатами. Чесно кажучи це зовсім мене не хвилювало. Я дійсно сподівалася, що Аня буде йому потрібна і поки я буду стажуватись в Мілані, він зможе про неї подбати. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя на порозі, Уляна Пас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щастя на порозі, Уляна Пас"