read-books.club » Сучасна проза » Шибайголови, Олександра Малінкова 📚 - Українською

Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

66
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шибайголови" автора Олександра Малінкова. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Шибайголови, Олександра Малінкова» була написана автором - Олександра Малінкова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Шибайголови, Олександра Малінкова" в соціальних мережах: 
Головні герої Слава та Ніка знайомляться завдяки випадку, та доля розводить їх шляхи на довгі два роки. Маленьке містечко гудить від спроби вбивства сестри Слави. Дівчина в комі. Хто нападник невідомо. Ним може виявитися хто завгодно. Навіть той кому найбільше довіряєш. Того вечора жертва була одягнена в светр головної героїні. А якщо злодій чатував не на ту? Чи зможуть щирі почуття подолати всі перепони та табу? Чи зможе погляд торкнутися душі? Чи зможе одна зустріч змінити життя? Хто вони в першу чергу один для одного: доля, випробування, розчарування чи зцілення. #підліткова любов #студентське життя #сильні почуття та емоції #життя головної героїні під загрозою #кібержиття #небезпека #триллер #детектив #нічні пригоди Візуалізація, оновлення щодня, хепіенд

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 61
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 1

Чи може одна зустріч змінити життя? Чи може погляд торкнутися душі? Хто ми? В першу чергу один для одного… Доля, випробування, розчарування чи зцілення... 

Що робити коли внутрішній демон рветься назовні? І ти не знає, як його зупинити, та як приборкати власні емоції… 

 

Два роки до останніх подій. 

Вероніка.

Вже далеко запівніч. Втома дає про себе знати. Оглядаю танцпол у нічному клубі. Сьогодні п'ятниця. Я прийшла “відірватися” сюди разом з друзями та старшою на п’ять років сестричкою. Так, я ще неповнолітня, але чи може мене цей факт зупинити? Навряд!

Звичайно, розумію, що моя сестра Аліна, добряче ризикує, якщо батьки взнають, то їй добряче влетить. Але ж батьків вдома немає й не буде найближчі три дні. А я в свою чергу не зізнаюся, що вона ці дні не ночуватиме вдома. 

У неї з Іллею здається все серйозно, хоча він мені ніколи не подобався. Такий собі пихатий бовдур. Але це її вибір. Тож я лише мовчки спостерігаю, в надії, що очі сестрички рано чи пізно відкриються.

- Я втомилася! - Кричу Аліні, бо музика грає занадто гучно. - Піду додому.

- Вже? - Здивовано запитує Аліна. - Тебе провести?

Ілля притягує її до себе.

- От так брати з собою “малявок”! - Гримає він. - Що вона дороги сама не знайде?

- А нічого що ніч? - Спробувала заперечити сестричка.

- Я дійду! Справді! Дім поряд! - Вмовляю, бо не хочу щоб вони знову посварилися, а сестра плакала.

- Точно? - Перепитала вона.

- Точно приточно! 

- Та хай вже йде! - Ілля майже грубо притягнув її за шию до себе й почав цілувати, без її особливого бажання. 

Все, не хочу більше на це дивитися. Йду!

- Дай знати коли будеш вдома! - Наполягала вона.

- Па! - Махаю рукою подружкам, які лишаються та крокую до виходу з нічного клубу.

Неподалік закладу бійка. Охоронець притримав мене ще на сходах, закриваючи собою. 

- Чекай тут, дитинко! - Гримає басом. 

- Я не дитина, - тихо протестую, але все ж таки ховаюся за ним.

В цьому клубі він явно недавно. Кремезний такий. Ідеально підходить на цю роль. А то беруть, зазвичай, заморишів, одна назва “охоронець”!

- А ну розбіглися! - Кричить натовпу. - Стрілятиму прицільно! - Наставляє зброю.

Ого! Мені лишається тільки приголомшено моргати. 

Лунає попереджувальний постріл у повітря. Лише тоді ситуація зрушується й натовп перестає лупцювати один одного, хутко починають “робити ноги” звідси. Окрім одного. Ще якісь секунди він мляво стоїть, а потім падає на землю. 

Охоронець одразу кидається в його бік, а я з цікавості мельтешу за ним.

Доки я добігаю він вже встигнув перекинути майже непритомне тіло з положення на животі, на спину. Ледь почувся стогін. Нахилився над ним.

- Живий? - Запитав він.

Тиша. Я відкинула каптур й прибрала з обличчя чоловіка чорний чубчик. На вигляд старший за мене на декілька років. 

Охоронець поліз в кишеню за стільниковим телефоном, так і лишився сидіти поряд з нами навпочепки. 

- Треба викликати швидку! - Прокоментував.

Хлопець зібрався з останніми силами й вхопив його за руку.

- Не треба! - Прохрипів закашлявшись. 

- Слава Богу! Таки точно живий!  Здається я його знаю! - Вигукнула я.

Принаймні бачила в школі. Колись. То ж був він?

Про що ще можна сказати, коли цей хлопець тримався відлюдькувато увесь час. 

Тим часом цей чорний чубчик спробував сісти.

- Вона знає де я живу! 

Що? Це він мені?

- Це дійсно так? - Запитав охоронець.

- Т-а-а-к! - Процідила під пильним поглядом відлупцьованого розбишаки. 

- Серього! - На порозі клубу намалювався його напарник. - Ходи сюди! Справа є.

Ні-ні! Не лишайте мене з ним саму.

- Зараз повернуся! - Кидає нам і йде назад у клуб.

- Допоможи мені! - Одразу керує чубчик. 

- А ти взагалі хто такий, щоб щось мені наказувати? - Його нахабство не аби як мене обурило.

- Слава Богун! Ти ж сама сказала, що знаєш мене! 

- Це що жарти в тебе такі? 

Та йому здається байдуже на мої слова. Намагається підвестися на ноги, спираючись на мене.

- Ти зараз мене звалиш! - Бурмочу, але не відпускаю.

- Впораєшся! - Кряхтить у відповідь. 

- То де ти живеш? - Запитую. Мовчить лише супиться. Продовжую. - Куди тебе відвести. Може все ж таки в лікарню?

- Ти у своєму розумі? - Гримає на мене.

- Чуєш! Підбирай вирази! От візьму й піду зараз, залишу тебе на найближчій лавці! Або взагалі здам поліції.

- Вибач! - Одразу стає люб’язніше. - Ти ж цього не зробиш? - Зазирає мені в очі. В такому стані я не можу зараз повернутися додому. Розумієш?

- То куди ж тебе діти? - Видихаю. Тільки б жалість до нього не прокинулася. Ніко! Не дивися на нього. Все пізно! 

- Ходімо! - Видаю після паузи. На ранок точно пожалкую про своє рішення.

Зараз жалість сильніша за логічні доводи. Це щось на кшталт підібрати на вулиці зраненого песика й притягнути додому. Але ж він не песик. Він хлопець! Досить вродливий до того ж. Та ще й небезпечний! Про якого я нічого не знаю! Ну майже нічого. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шибайголови, Олександра Малінкова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шибайголови, Олександра Малінкова"