Сью, укладає контракт із сином самого диявола, який усі ці роки полював за її найчистішою і найсвітлішою душею. Дівчина отримує все, що хотіла, тільки термін її контракту весь час намагаються зменшити. - Я заберу тебе з собою. Заберу те, що є тільки в тебе. Те, навіщо я полював і, так, терпляче чекав усі ці роки! Я заберу твою душу! Ти будеш належати мені!

БЕЗКОШТОВНО! Ці вихідні мали стати незабутніми, оскільки мій хлопець вирішив влаштувати для нас романтичну новорічну поїздку до зимової казки. Поїздка почалася зі сварки, романтичне усамітнення перетворилося у відв'язну вечірку, а господар будинку виявився нелюдяним Єті, чий погляд викликає в мені недопустимі почуття. Дякую, любий, що відкрив мені очі на наші

— Я тебе кохав і мріяв про сім'ю. А що зробила ти? — Я запроторила тебе на зону, де тобі і місце, Марс! — Моє місце — біля тебе… Ми почнемо все спочатку. — Ти збожеволів?! Я заміжня, і ніяких "нас" немає! — Вийшла за безплідного й радієш? А я ж просто марив сином… — Твоя жага все повернути ні на що не вплине. — Моя жага — це все, що в мене є. Моя жага — це

Формула любові проста: (чоловік + жінка) • пристрасть - одяг - обережність = любов. А як же кохання? Чи з'явиться воно між двома незнайомцями (чи не такими вже й незнайомцями?), яких назавжди поєднає випадкова ніч. У нього всередині пустеля, випалена розбитим серцем. У неї один пріоритет - робота. Та навіть у пустелях інколи спалахують грози, після яких ллють дощі. А

Звичайний осінній день. Дівчина вирішила відпочити, випити і потанцювати. В клубі вона знайомиться з барменом. Між ними розпалюється іскра пристрасті.

Колись кращий друг брата став моїм заклятим ворогом, стерши все добре, що було між нами. Його зникнення здавалося мені необхідним, а ось до раптового повернення я виявилася зовсім не готова. Мене бісить, варто раптово наштовхнутися на нього на вулиці, в університеті і навіть, чорт візьми, у власному будинку. Навколо нас дуже багато темних, страшних таємниць. Одне

Він: Я звичайнісінький хлопець. Ви ніколи не помітите в мені вади. Навіть якщо візьмете мікроскоп – не вийде. Я працюю, як і ви; я тусуюсь так само, як і всі... все як у всіх, крім одного «але»: в одній із кімнат своєї квартири під замком я тримаю дівчину. Вона: Як часто ми помиляємось? Я гадала, знаю його. Мені здавалося, я вмію розумітися в людях. Виявилося — ні!

БЕЗКОШТОВНО! Ми з Аліною звичайні студентки. Веселі та безтурботні дівчата. Старший брат моєї подруги — статний дорослий чоловік — приділяє мені знаки уваги. Він старший за мене на десять років. Таким не цікаво з дівчатами просто за ручки триматися та ходити в кіно. Піддавшись на його залицяння, я дізнаюся, що таке кохання. Але разом з цим я потрапляю у новий світ —

- Так, у мене буквально десять хвилин. Давай швиденько! Водій раптом звертає з траси і зупиняє машину. - Що Ви маєте на увазі? - з побоюванням поглядаю на громилу, який навіщось тягнеться до своєї ширінки і розстібає пряжку ременя. Кидає на мене нетерплячий погляд. - Роботу твою. Приступай! Я поїхала в снігопад відвозити ліки бабусі, і через безглузду випадковість

. Ніка досі пам’ятала круглі очі подруги-зрадниці, що застигла в кутку, як миша прикриваючись простирадлом. І як Ігор плутався у трусах – все скакав на одній нозі, завалювався на бильце, вставав, стрибав, губив ту нещасну одежину, а тоді повторював цикл знову. Червоний від напруги, захеканий з прилипшим до чола волоссям. Такий ще вранці красивий та рідний. Такий