Коли життя закидає тебе на саме дно — ти хапаєшся за будь-яку нагоду, аби видертися звідти. Так сталося і зі мною. Коли моя найкраща подруга запропонувала стати її особистим шпигуном та влаштуватися на посаду помічниці чоловіка, щоб дізнатися: чи зраджує він їй чи ні? Я схопилася за цю можливість руками та ногами, бо грошей у кишені залишалося на останню вечерю. Але

БЕЗКОШТОВНО! Ці вихідні мали стати незабутніми, оскільки мій хлопець вирішив влаштувати для нас романтичну новорічну поїздку до зимової казки. Поїздка почалася зі сварки, романтичне усамітнення перетворилося у відв'язну вечірку, а господар будинку виявився нелюдяним Єті, чий погляд викликає в мені недопустимі почуття. Дякую, любий, що відкрив мені очі на наші

Він: Я звичайнісінький хлопець. Ви ніколи не помітите в мені вади. Навіть якщо візьмете мікроскоп – не вийде. Я працюю, як і ви; я тусуюсь так само, як і всі... все як у всіх, крім одного «але»: в одній із кімнат своєї квартири під замком я тримаю дівчину. Вона: Як часто ми помиляємось? Я гадала, знаю його. Мені здавалося, я вмію розумітися в людях. Виявилося — ні!

Під час навмисного підриву автомобіля загинув депутат Андрій Санін – найкращий друг Яніса Адаміді засновника грецької діаспори у місті. Яким чином тут замішана Валерія? Все дуже просто. Лера, протягом багатьох років була коханкою Андрія і коли на неї починається полювання, оскільки дівчині відома одна таємниця, Яніс пропонує їй перечекати бурю у себе вдома. Там Лера

Я закохався у сусідку згори. Остаточно й назавжди. Як пацан, хоч давно таким не є. Її дитяча безпосередність, химерність та бунтарство проникли в саме серце. Ось тільки є одна проблема... Дівчина зайнята. Не належить мені… Але хіба це проблема, коли здоровий глузд виштовхується божевіллям? «Відкрий очі, мала! Ти правильна. Ти не зламана. Ти прекрасна, і я люблю всі

Він: Я звичайнісінький хлопець. Ви ніколи не помітите в мені вади. Навіть якщо візьмете мікроскоп – не вийде. Я працюю, як і ви; я тусуюсь так само, як і всі... все як у всіх, крім одного «але»: в одній із кімнат своєї квартири під замком я тримаю дівчину. Вона: Як часто ми помиляємось? Я гадала, знаю його. Мені здавалося, я вмію розумітися в людях. Виявилося — ні!