Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Фільм мав неймовірний успіх – другого такого в творчій долі Віри Холодної більше не буде. І водночас його чи не найбільше критикували – після революційних подій 1917 року. У тій критиці його називали апогеєм вульгарності та міщанства, прикладом безідейного буржуазного мистецтва. І це в той час, коли при демонстрації фільму кінотеатри ледве витримували натиск публіки, яка бажала його подивитися.

«Невже революція проти мистецтва? – терзалася Віра. – Чи вона схвалює лише те мистецтво, яке з перших кадрів і до останніх славословить революцію і новий режим?… Якщо так, то, виходить, мені з революцією не по дорозі…» Думала так і гнала од себе такі думки.

Після першої революції – Лютневої 1917 року – було ще відносно легше, як після більшовицького перевороту. Тоді прогресивна інтелігенція почала збирати кошти на користь звільнених політичних в’язнів. Однією з перших на цей захід відгукнулась Віра Холодна і виїхала з гастролями по містах рідної України. Побувала у Харкові, Полтаві, Миколаєві, Кременчуці, Катеринославі, в Єлисаветграді. (В оголошеннях зазначалося: звільненим політичним в’язням надається право відвідати спектаклі безкоштовно…)

Гастролі відбувалися з незмінним успіхом і при переповнених залах, де Холодну приймали на ура. Вона плакала, радіючи, що Україна її так любить.

З гастролей трупа привезла 4400 рублів – для того часу це була значна сума! Дивно, але консервативна частина діячів мистецтва за цей тур виключила її з членів мистецького клубу «Алтарь» – гм-гм… (Разом з нею до чорного списку виключених потрапили Собінов, Кусецький, Комісаржевський, Богословський та інші. Недарма газета «Театр» писала, що потрапити в цю групу – виключених – було престижно.)

Виключення з клубу «Алтарь» тільки активізувало її благодійність. Вона почала виступати в концертах, збір од яких ішов на користь Комітету Союзу біженців, солдат і офіцерів, які втекли з полону, а також на користь 3-ї Туркестанської дивізії Кавказького фронту та робітників Краснопресненського району, на користь притулку для бідних дітей та сиріт Георгіївських кавалерів, нарешті на користь знедолених війною. Разом з Вірою Василівною виступали Станіславський, Мозжухін, Качалов, Вертинський, Утьосов і багато інших відомих акторів.

І водночас, як писала преса 1917 року, Віра Холодна залишалася сама собою, і жила життям, що було дане їй Господом, любила любов’ю, яку знало її серце, «була у владі тих суперечливих і темних сил своєї жіночої природи, якими диявол наділив її від народження. Вона залишалася уособленням пасивного існування жінки, почуттів, що відображували веселі і жорстокі забави долі, жінки, зачарування якої незаперечне».

Але часи наставали лихі, недобрі, занадто заідеологізовані. Після революції нова влада знімала з прокату і наказувала змивати сотні – сотні! – дореволюційних фільмів! Деякі перемонтовували. Для цього був створений спеціальний колектив, який хоч і називався творчим, але був драконівським: міняли написи і переставляли місцями епізоди так, щоб у фільмі з’явилася революційна ідеологія. Якщо це не вдавалося, фільм просто викидали в корзину, щоб змити в кінці дня.

…В одній з містечкових єврейських сімей Чернігівської губернії тихо та мирно виростала дівчинка Есфір (з давньоєврейської мови – зірка). Згодом – вирісши, – Есфіронька стала слухачкою Московських вищих жіночих курсів (дивно, як туди за тих часів потрапила єврейка?!).

Восени 1918-го Есфір – вже секретарка Театрального відділу Наркомпросу.

А ще через чотири роки опинилася у фотокіновідділі, який невдовзі буде реорганізовано у Держкіно, і попросилася на посаду заввідділом перемонтажу (створили тоді й такий відділ, що по суті був відділом знищення художніх фільмів, неугодних більшовицькій ідеології), а заодно й редактором написів (надписів) до перемонтованих (понівечених і заново переклеєних) фільмів. Це, як виявиться згодом, для неї стало смислом її життя – «найвірнішим життєвим рішенням».

Цитата з книги «100 великих (великих!) женщин», видання «Вече», Москва, 2004 рік, куди якимось дивним способом, за якісь чи не міфічні заслуги потрапила і Есфір Іллівна Шуб. Правда, з позначкою (теж вельми скромною): «радянський кінорежисер, заслужена артистка РРФСР, автор документальних фільмів…» (далі йде перелік яких саме).

У компанії і справді великих жінок – Нефертіті, Сапфо, Клеопатра, княгиня Ольга, Жанна д’Арк, Жорж Санд, королева Вікторія, Сара Бернар, Марія Єрмолова, Віра Коміссаржевська, Марія Кюрі, Леся Українка, Коко Шанель, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Агата Крісті, сама Віра Холодна, Едіт Піаф, Діва Марія і багато інших справді великих жінок. Але мова зараз піде не про це.

Займалася ця, даруйте, велика жінка у Держкіно…

А втім, процитуємо згадане вище видання:

«…Не актриса, не режиссер, не оператор и даже не в съемочной группе, где все-таки сохранялись бы надежды обрести перспективные знакомства, Эсфирь каждый день приходила в полутемную комнатку с монтажным столом в углу, брала ножницы и в одиночестве или с напарницей (яка до «100 великих женщин», слава Богу, не потрапила!) принималась за пленку. Прокатные конторы Госкино были полны отечественных и зарубежных фильмов, плохо, кустарно смонтированных в «ателье», либо с такими сюжетами, которые, по разумению советской цензуры, требовали значительных купюр…

В руках Шуб перебывали десятки ковбойских, комедийных, приключенческих, драматических лент, которые она с яростным азартом резала и склеивала по-своему, сочиняла заново сюжеты…»

«С яростным азартом резала…»

Так руками і ножицями цієї «великої» жінки були знищені в Держкіно майже всі дореволюційні російські фільми (зарубіжні теж), і так же були знищені (інше слово трудно підібрати) за допомогою ножиць та азарту Шуб майже всі (чи переважна більшість) фільмів з участю Віри Холодної! Чи не за це вельми ординарну і нічим не видатну Есфір Шуб занесли до когорти великих жінок планети Земля – подумати тільки!

І прилаштували її у престижному виданні майже поруч (стор. 421–426) з тією «королевою екрана» (стор. 409–415), чиї фільми вона по-варварському знищила, засівши в Держкіно. Тому й розповідь про Віру Холодну закінчується сумним рядком про те, що «на цій землі зосталося лише кілька десятків метрів затертої плівки (хоч вони не потрапили під ножиці «великої» Есфір Шуб! – В. Ч.), на якій випливають, ніби з небуття, проникливі, чаруючі очі Віри Холодної».

І збереглося з фільмів Віри Холодної тільки п’ять стрічок, і тепер навіть непросто сказати, у скількох картинах вона знялася, а їх було – за різними даними – від 50 до 80! Постаралась Есфір Шуб зі своїми всемогутніми ножицями!

На той час кінематограф – хоч уже й відбулися дві революції – вперто не хотів змінюватись і тим більше