Читати книгу - "Сини змієногої богині"
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Валентин Лукіч Чемеріс
Що може бути цікавішим за її величність історію? Тільки історія, про яку розповідають небайдуже та неупереджено. Саме так, як це робить Валентин Чемерис (нар. 1936 р.) – відомий український письменник, автор історичних та фантастичних романів і оповідань, лауреат багатьох літературних премій. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Смерть Атея», «Фортеця на Борисфені», «ольвія», «Генерали Імперії», «ордер на любов», «ярославна», «Ваші пальці пахнуть ладаном…», «Трагедія гетьмана Мазепи», «Марина – цариця московська». «Сини змієногої богині» – роман-есей, що складається з власне роману та кількох повістей з однією головною героїнею – Скіфією, загадковою і таємничою країною вершників з луками, тією Скіфією, яка у VII столітті до н. е. під дзвін мечів і співи стріл з’явилася на південних теренах України. Легендарна і реальна, повна слави і звитяги, знана нам і незнана, Скіфія воїнів і хліборобів, царів і вождів, чаклунів і знахарів, войовничих амазонок і жриць, земля героїв (Іданфірс, Атей, Скілур) і майстрів неперевершених шедеврів, що й нині дивують і вражають людство…
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сини змієногої богині
Роман-есей
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю.
І. ФранкоСеред усіх відомих нам народів лише скіфи володіють одним, проте найважливішим для людського життя мистецтвом. Воно полягає у тому, що жодному з ворогів, котрий напав на їхню країну, вони не дають урятуватися. Ніхто не може їх наздогнати, якщо тільки вони самі цього не захочуть. Адже у скіфів немає ні міст, ні укріплень, і свої житла вони возять із собою. Всі вони – кінні стрільці з луків і промишляють не землеробством, а скотарством: їхнє житло – кибитки… Їм сприяє їхня земля і допомагають річки. Країна скіфів – це багата на траву і добре зрошувана рівнина…
Геродот із Галікарнаса. «Історія», книга четверта «Мельпомена», звана ще іноді «Скіфією Геродота» * * *Коров’як на могилі і тирса.
Над могилами небо як дзвін.
Щирим золотом степ цей світився,
Казанами і чашами цвів.
Здавна тут не любили халтури
Ні в пророцтвах, ні в справах земних.
Мчали степом підпалені хури
З брехунами-жерцями на них.
Тут кипіла кривава робота,
Коли обрій війною горів.
І на горло карала голота
За підступність і зраду царів.
Відгуло, відпалало нестерпно.
Тільки золото сонцем сія.
Синім свистом над сизим степом
Славить вітер скіфське ім’я.
Борис МозолевськийПролог
Скіфська таїна
Місяць в травах росяних купався…
Був у Скіфії (та й нині ще є, хоч Скіфії вже давним-давно немає) жовто-золотистий тюльпан, як і всі квіти країни сколотів (так називали себе скіфи), витвір чарівної Аргімпаси.
Місяць в травах росяних купався, До зірок тяглася ковила. Скіфська Афродита — Аргімпаса — Степом зачарованим ішла. І по тих галявах, де ступали Її ноги, теплі і живі, До схід сонця сходили тюльпани І горіли кров’ю по траві…Аргімпаса у скіфів була богинею краси і кохання (сказано ж у Бориса Мозолевського: скіфська Афродита) і ширше – життя та смерті. Осяйна і прекрасна богиня (вродливішої жінки за неї – і серед смертних, і серед безсмертних – годі й шукати у Скіфії) була жоною скіфського бога війни, грізного Арея. Місячними ночами спускалася вона з неба й, оповита золотим маревом, – що ховало її від очей простих смертних, йшла степом. Там, де незрівнянна ступала, з’являлися квіти. І першим квітнув тюльпан – улюблена квітка богині щастя й кохання. І скіфи (і мирні хлібороби, і войовничі кочівники, звані царськими скіфами, жорстокі повелителі племен, що населяли тоді Скіфію) були певні: таке диво, як тюльпан, що рівнозначно щастю людському, світу білому посилають лише боги.
Тож не дивно, що тюльпан у Скіфії вважали квіткою кохання і щастя людського. І коли по весні там чи там у степах чи й побіля кочовищ з’являлися жовті дзвоники (звечора їх ще не було, а вранці – ось вони, наче з-під
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.
