Читати книгу - "Солодкого Нового року!, Поліна Креп"

– Там для тебе подарунок, – згадую.

– Від тебе? Коли встигла?

– Тоді, – змахую рукою.

Він іде шукати сюрприз, а я скидаю балетки та з’їжджаю зручніше на диванчик. Ноги гудуть. За вікном сміх і спалахи. Антон шарудить крафтовим папером.

Там нічого особливого – з десяток імбирних печивок на стрічках. Так, дрібничка. Можна повісити на ялинку чи над каміном. Чи просто з’їсти…

Відчуваю, як він присідає коло мене та легенько цілує мої пальчики.

– Це найкращий подарунок. Але я хочу, щоб ти мені допомогла.

– А? – плаваю десь на межі втоми і сну.

– Прикрасимо ялинку разом? Оленко… – і це так ніжно, пошепки і з якимось глибоким тремтінням. Наче дуже важлива для нього справа.

А я знаю, як важливо підтримувати те, що важливо для іншого.

– Давай, – теж шепочу і спускаю ноги на підлогу.

Прохолодно. До п’ят липнуть блискітки та паперовий серпантин.

– Ти чого боса? – затягує на широкі тканинні капці спиною до себе. І ми, обійнявшись і по-гусячому перевалюючись, шкандибаємо до вкрай скромної ялинки.

Так, кілька прикрас тут не завадять…

Він обережно витягає з коробки, подає мені. Коричневі зірки, сніжинки, янголята й будиночки прикрашені білими візерунками.

Останнє печиво надкушує та кривиться.

Що? Несмачно?

Бути такого не може! Я ж їх сама…

– Дай! – хочу забрати в нього та пересвідчитись. Піднімає руку вгору, бавлячись. – Що там?

– Не вистачає цукру… – швидко нахиляється до мене та вихоплює пристрасний поцілунок. – Ось тепер добре!