read-books.club » Короткий любовний роман » Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"

56
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Небезпечний фоторепортаж" автора Світлана Литвиненко. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко» була написана автором - Світлана Литвиненко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко" в соціальних мережах: 
І що мені тепер з тобою робити?- він закинув ногу на ногу зловісно посміхаючись. -Відпустити. Обіцяю, що нікому нічого не скажу і видаю не вдалі кадри,- з надією у голосі сказала Діана знову опускаючи ноги на кам’яну підлогу,- мене будуть шукати. Зникнення журналіста наробить багато галасу. -Ти не бажаний слідок і найкраще для мене буде прибрати тебе. Але я цього не буду робити. - Дякую, обіцяю, що ніхто ні про що не дізнається,- зраділа Діана подумавши, що її готові відпустити. -Віднині ти будеш працювати на мене,- це рішення він прийняв ще раніш,- мене звати Назар і тепер я твій бос. -Які нісенітниці ти зараз говориш,- Діана обурено підвелася на ноги і хотіла підійти до нього та потім передумала застивши на місці,- що значить працюватиму на тебе? За кого ти мене тут приймаєш?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 41
Перейти на сторінку:
Розділ 1

-Це буде мій найкращий фоторепортаж,- сказала задоволено по телефону Діана своїй колезі та подрузі, коли вже стояла на автобусній зупинці у селищі куди щойно приїхала,- я бачу вдалі вежі замку і це захоплююче. А природа, що навкруги неймовірно прекрасна, а повітря таке свіже. Віка, не будемо гаяти час, я тобі ввечері передзвоню.

-Бажаю тобі успіху і обов’язково передзвони. Розповіси про свої враження,- відповіла на те подруга.

  Діана, фотожурналіст із столичного журналу, яка приїхала на захід країни, щоб зібрати фотоматеріал про загадковий замок, а точніше про те, що від нього залишилося. Про існування цього замку Діана зовсім випадково дізналася з інтернету, тому що він не перебував на обліку, як архітектурна і історична пам’ятка і про нього було майже нічого не відомо.

  Діана зупинилася, йдучи дорогою, щоб поспілкуватися із мешканцями селища. Це селище розкинулося у підніжжя пагорба на якому височилися руїни замку. Воно було доволі велике і оживлене. Розмова з мешканцями зав’язалася швидко і Діані вдалося вияснити, що віднині територія на якому був розташований замок і він сам є приватним володінням.

-Ходять чутки, що викупив все це якийсь багатий чоловік, який нібито хоче замок реставрувати, а потім переїхати до нього жити,- сказав Діані один дідусь із селища,- і хоче ще відродити парк, що колись оточував замок.

-Людині нікуди грошей дівати, тому і вигадує,- обурено сказала жінка, яка теж приєдналася до розмови,- а в тім, я чула, що цей новий власник є потомком тієї династії, яка колись проживала у тому замкові.

-То він виходить спадкоємець того замку і тих земель,-  виказав свою думку чоловік, який проїжджаючи мимо на велосипеді, але зупинився біля групи людей, які зібралися посеред дороги селища навкруги Діани.

-Хто його знає, хто він такий,- жінка продовжувала обурюватися,- а свої гроші краще би вклав у що-небуть путнє. Магазин би краще в нашій місцевості відкрив.

-Тебе забув спитати, що йому робити,- дідусь закурив саморобну сигарку,- ти краще туди дівчино не ходи, бо мало що.

-Я проїхала таку далеку дорогу, щоб зробити знімки того замку і без них не повернуся. Ніде не зазначено, що це є приватна територія,- Діана була впевнена, що то були тільки чутки,- ви кого-небуть бачили біля замку? А може з’явилася якась охорона або таблички із надписом, що там заборонено ходити?

-Нічого такого. Як ходили там рідкісні туристи, то так і продовжують ходити,- запевнила Діану жінка,- то йди сміло і фотографуй стійке влізе. Та коли стемніє краще повернутися, бо у нас кабани дикі водяться, лисиці і кого тільки тут не має. Якщо надумаєш заночувати, то заходь до мене. Є вільна кімната, тож можу тобі здати.

-Дякую вам, бо у мене була така думка,- Діана зраділа такій пропозиції, бо знала, що одного дня їй буде замало.

-Мене звати Любов Семенівна,- представилася жінка,- а дім мій якраз за тобою. Як бачиш, я живу на головній вулиці нашого селища. І магазин поруч, і зупинка, і головне звідси видно вежі замку.

-Виходить, ця дорога веде прямо до замку,- здогадалася Діана.

-Саме так,- підтвердив догадки дівчини дідусь закашлявши від сигаретного диму,- заблукати ніяк не вийде.

-Дякую вам ще раз,- Діана посміхнулася до селян.

  Залишивши свою сумку з особистими речами у будинку Любов Семенівни, вона поспішила. Зараз була дванадцята година дня, а хотілося би встигнути до заходу сонця роздивитися не тільки замок, а й тутешню природу. Діана, дівчина середнього зросту  з темно-каштановим волоссям середньої довжини та очима сіро-зеленого кольору. З струнким, гарним, підтягнутим тілом. Адже вона ходила регулярно до фітнес клубу, а зранку перед роботою бігала парком. Завжди бадьора, енергійна, допитлива. Після закінчення університету працювала у редакції відомого київського журналу. Редактор та колеги поважали Діану і цінили як хорошого журналіста. Її фоторепортажі завжди були успішними та цікавими, Матеріали викладені нею приваблювали читача несподіванками та загадковістю.  І теперішній фоторепортаж був не винятком.

  Діана не поспішаючи йшла у напрямку замку, розглядаючи все по сторонам, намагаючись не прогавити цікавий кадр. Її навіть зацікавили мешканці селища, їхні умови життя, і деякі будинки, які збереглися з далеких часів і мали скільки ж років скільки і замок. Колись це було одне велике графство і Діана хотіла більш глибше дізнатися про це.  Доходячі до замку, вона ніби поверталася у далеке минуле. Дорога була витоптана туристами, яка по обидва боки позаростала бур’янами та кущами.

  І ось, Діана дійшла до пункту призначення. Перед нею стояв великий, мурований чотирикутний замок з вежами на кутах. Вежі були увінчані зубчастими коронами, але знаходилися вони у поганому стані. Подвійні двері у замкові були зруйновані, тільки с правого боку продовжував стирчати дерев’яний каркас. Діана не вагаючись зайшла до середини фотографуючи. Під ногами валялося багато каміння, дерев’яних палок, сміття. Через розбите скло вузеньких вікон пробивалося сонячне світло, яке створювало атмосферу загадковості. Діана помітила двох туристів, які ходили замком та щось голосно обговорювали, порушуючи тишу і нагадуючи про те, що зараз двадцять перше століття. Дівчина вирішила піднятися на  одну із трьох уцілілих веж круглими кам’яними сходами. З висоти вежі відкривався неймовірний вид навкруги. Все потопало в зелені, а там у далечині виднівся водоспад.

  Діана направила свій об’єктив на водоспад, а потім не опускаючи фотоапарат повернулася, щоб сфотографувати природу з іншого боку. І завмерла, бо у кадр попав чоловік який тренувався на протилежній вежі і якого вона відразу не помітила. Він виконував прийоми східного єдиноборства, карате. Незнайомець був оголений до поясу і Діана мала можливість бачити його міцне, в міру накачане, загоріле тіло. На автоматі зробила декілька знімків, захоплюючись видовищем. Чоловік продовжував тренування не зважаючи на туристів. Вона розуміла, що не добре з її боку фотографувати без дозволу та не могла відвести від нього свого фотоапарата. Її погляд ніби магнітом притягнув той незнайомець. Хто він? Зненацька у Діани з’явилося бажання дізнатися про це. Через об’єктив бачила, що йому років десь тридцять п’ять, а може трохи більше. Чорне волосся було коротко підстрижено, а риси обличчя були симпатичними, серйозними. Діана відчула хвилювання, легке збудження. Побачила, що той чоловік помітив, що його фотографують. Мабуть йому у очі потрапило сонячне світло, яке відбивалося в об’єктиві. І Діана вмить опустила фотоапарат, притискаючи руку до грудей ніби утримуючи серце, яке готове було вирватися від хвилювання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"