read-books.club » Короткий любовний роман » Новорічний ліфт, Стейсі Браун 📚 - Українською

Читати книгу - "Новорічний ліфт, Стейсі Браун"

29
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Новорічний ліфт" автора Стейсі Браун. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Новорічний ліфт, Стейсі Браун» була написана автором - Стейсі Браун, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Новорічний ліфт, Стейсі Браун" в соціальних мережах: 
Чи може життя кардинально змінитись за один день? Тепер я знаю, що так! І в моєму житті цим днем стало 31 грудня. День, коли вранці я зненавиділа чоловіка з першого погляду, а вже ввечері віддала йому своє серце.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
Новорічний ліфт

Пухкий сніг повільно падає й прикрашає місто яскраво-білим килимом. В повітрі відчувається особлива атмосфера. Здавалося б, на вулиці та сама метушня, що й завжди – стурбовані люди, що кудись спішать, повільні машини, що не можуть їхати швидше через затори. Але ця метушня сьогодні була іншою. Адже на календарі 31 грудня.

Я прямувала на зустріч з подругою щоб прогулятись магазинами й підібрати собі ідеальний образ на свято. Доїхавши до центру міста, я вийшла з метро й попрямувала до місця нашої зустрічі. Залишалось лише перейти дорогу. Я стала перед пішохідним переходом і очікувала коли машини зупиняться і я зможу перейти дорогу. Дочекавшись, я рушила вперед разом з декількома пішоходами.

Раптом телефон задзвонив. Я сповільнила крок, і почала нишпорити в сумочці шукаючи його. Продовжуючи повільно йти переходом, я й не помітила як одна з машин наблизилась небезпечно близько до мене. Вона легенько врізалась в мою ногу і я відскочила в сторону. Машина зупинилась. Від переляку, я підкинула сумочку, з якої висипалось безліч речей прямо на дорогу. Я стояла перед капотом машини, намагаючись зрозуміти що тільки-но відбулось. Та водій цієї машини не був настільки збентежений як я. Він ввімкнув звуковий сигнал, щоб я швидше зійшла з його шляху. Така поведінка мене розгнівала. Я стукнула долонею по капоту й прокричала так голосно, щоб він мене почув:

- Собі побібікай!

Тим часом, з машини вийшов привабливий молодий чоловік. Грізно подивившись на мене, він спитав:

- Ти взагалі збираєшся звалити з дороги?

- Хей! Шановний йолопе! Якщо ти не помітив, то ти мене збив!

- Якби я тебе збив, ти б зараз не верещала на всю вулицю!

- То я ще й маю тобі подякувати? Зовсім здурів чи що?

- Збирай своє лахміття й провалюй звідси!

Сидячи перед машиною, я згрібала з асфальту свої речі й кидала в сумку. Але це не заважало мені сваритись на водія, не стримуючи емоцій:

- Мало того, що ти хамло. Ти мабуть ще й плаксивим хлопчиком в дитинстві був.

- Що ти верзеш?

- Бачу, мама тебе так хитала в ліжечку, що ти добряче бився головою. От дурником і виріс!

Він підійшов занадто близько. Мабуть я дозволила собі зайвого , бо його очі налились злістю. Вид у нього був страхітливий, і в якийсь момент мені здалось, що він підійшов щоб вдарити мене. Але він присів, і став допомагати мені збирати розсипані навколо речі.

- Не треба, я сама впораюсь!

- Я бачу ти до ночі плануєш це все збирати. Давай швидше.

Він збирав з однієї сторони, я з іншої. Ми намагались не зустрічатись поглядами. Навколо нас сигналили машини, не задоволені несподіваним затором. І навіщо мені стільки мотлоху в сумці – косметика, візитівки, ручки, дисконтні картки… просто хаос.

Зібравши всі свої речі, я розвернулась до негідника, що мене збив, для того щоб закинути в сумку все, що він назбирав. Розвернувшись я побачила лише ноги. Він стояв і мовчки споглядав за мною, тримаючи в руках мої речі.

- І довго мені так стояти? – намагається бути грізним, але чомусь хитро всміхається.

- Не зламаєшся! Постоїш!

Я встала, відкрила сумку й простягнула йому. Він недбало висипав все туди, демонстративно витрусивши руки, наче тримав до цього щось гидке.

- Наступного разу обери більш спокійне місце щоб мітити територію своїм барахлом.

- Козел! -  різко розвернувшись, я побігла якнайдалі від цього мерзотника.

Залітаю всередину торгівельного центру, й бачу подругу. Мені здається якщо я зараз їй не виговорюсь, то вибухну. Тому підходжу до неї, й ледь переводячи дихання, констатую:

- Ти не повіриш, що зі мною тільки-що сталось!

- Що? – її очі перелякано дивляться на мене.

Я починаю себе оглядати й розумію, що виглядаю, м’яко кажучи не презентабельно. Взуття забризкане, щоки горять, на голові скуйовджене волосся, яке я весь час прибирала з обличчя коли збирала речі з землі. 

- Мене ледве не збив якийсь козел на дорогій тачці! Водійське посвідчення купив, а їздити не купив! – сама собі дивувалась як я можу жартувати в такому стані.

- Ти в порядку? – її брови полізли вгору, а в очах з’явився переляк.

- Як бачиш! Принаймні жива! Тільки от на нозі тепер синець нормальний буде. – вимовляю, потерши ногу. Але це було ніщо, порівняно з тим ураганом емоцій, що розривав мене зсередини, - Переходжу, я значить, дорогу, ось тут, недалеко від цього центру, чую телефон дзвенить. Ну я трошки забарилась на переході, почала телефон в сумці шукати, а він як вріжеться в мене! Я відскочила, сумка в сторону відлетіла, все розсипалось по дорозі! Жах! А він ще виходить з машини й кричить на мене! Ну що за день? Сподіваюсь це не якийсь знак щодо прийдешнього року!

Подруга усміхнулась, але потім занепокоєно спитала:

- А де твій телефон?

Паніка миттєво пронеслась по всьому тілу. Я зняла сумку з плеча, й почала нестримно порпатися в ній. Але серед того розгардіяшу, що був зараз в мене в сумці, важко було щось знайти.

- А ну набери мене, - прошу її нервово.

Саша набирає мій номер й вмикає гучномовець. Замість омріяних гудків, і своєї мелодії, я чую «Вибачте, абонент знаходиться поза зоною досяжності…».

- Дивно, п’ять хвилин тому гудки були, а тепер… - розгублено каже вона.

А я стою і просто хочу міцно заплющити очі… так міцно, щоб потім відкрити й переконатись, що все це страшний сон.

Мало того, що цей рік був для мене ледь не останнім в житті, ще й загубила телефон, в якому було все… контакти, фотографії, навчання…

- Тільки не це! – розпач накрив мене з головою.

- Заспокойся, може ще знайдеться… Якщо хочеш я можу тобі дати свій другий телефон, я ним майже не користуюсь.

- Правда? – полегшено питаю.

- Звичайно. Поки не купиш новий, можеш користуватись моїм скільки захочеш.

- Дякую, Сашо, ти найкраща, - обіймаю подругу й розумію як мені пощастило мати її в своєму житті.

Час шопінгу летить швидко. Єдине, що мені потрібно було це сукня. І я знайшла ту, яку шукала. Легка червона сукня, що спокусливо огинала мої форми й виглядала вишукано й елегантно. Саме те, що треба для зустрічі Нового року. Саша та її хлопець Ярослав запросили мене з собою до ресторану свого друга. Судячи з розповідей Саші, це був крутий ресторан з терасою на найвищому поверсі бізнес-центру.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічний ліфт, Стейсі Браун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новорічний ліфт, Стейсі Браун"