Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Все, Енн, достатньо! Я не знаю, що ти намагаєшся в собі заглушити, але мені набридло дивитися, як ти вимотуєш себе! Може, вже досить?! Навіть я, бойовий офіцер, втомився від такого навантаження, якщо тобі наплювати на себе, то мені ні! Ми повертаємося! – напружено мовив він, уважно вдивляючись у її сяючі очі.

- Чекай, ще один разочок, я хочу замовити любовну пригоду! - Наполегливо заявила Енн, з хитрим виглядом. Здивувавшись, Ілай розгублено посміхнувся:

- Знаєш, це вже не смішно. Я навіть починаю думати, що ти мені за щось мстиш. Я повертаюся на узбережжя, сподіваюся, до закінчення моїх вихідних ти перебереш усі любовні романи!

 - Почекай, я з тобою! - Енн різко зіскочила з крісла, усвідомлюючи, що перегнула палицю. - Ну, не гнівайся. І не треба нічого вигадувати на свій рахунок, мені нема за що тобі мститися. Ти тут абсолютно ні до чого! – палко заперечила вона.

- О …я здогадуюсь, хто до чого, – буркнув Ілай, сідаючи у буфер. – Великий правитель Зур мав бути поруч!

- Ти навіть не розумієш, про що ти зараз говориш! - Ображено кинула Енн, вмостившись біля нього. Усю дорогу назад, обидва сердито мовчали, відвернувшись один від одного.

Але, зістрибнувши з підніжки буфера, і простягнувши їй руку, Ілай все ж таки заговорив першим:

- Репетицію першої сварки закінчено? Мир? - Перед цією відкритою та милою усмішкою встояти все одно було неможливо, Енн відразу ж кивнула, посміхнувшись одними очима. - Наскільки я пам'ятаю, ти не спиш вже другу добу, відпочинок не повинен призводити до знесилення, Енн. У будиночку твого брата є чудова спальня, ці темні кола під очима до його приїзду повинні обов'язково зникнути. Здається, він серйозно вирішив піклуватися про тебе.

- Якщо до зручного ліжка ти запропонуєш мені ще й снодійне, я погоджуюся.

- Ти так спокійно про це говориш. І давно ти присіла на пігулки? Адже це ненормально не спати тридцять годин, не маючи сил заснути без пігулки.

- А з чого ти взяв, що я нормальна? – раптом зі злістю випалила Енн. - Мій спосіб життя у твоєму розумінні, солдате, ніколи не був нормальним! І не треба мене повчати, перевиховувати та опікуватися, краще витрачай свою енергію на благо вашої Імперії!

- Ліки ти знайдеш у спальні, в нижній шухляді в останній ніші праворуч, - сухо та стримано відповів Ілай, розвертаючись у бік будинка.

Гнів повільно відступив, даючи місце її власному розпачу та гіркоті. Вона не хотіла ображати Ілая, не хотіла говорити йому цих слів, але чомусь сказала, з такою злістю, з таким ненависним виразом очей. …І їй стало страшно! Енн злякалася, що втрачає свою суть, свої почуття, власне «я», свою волю. Тепер вона вже злилася на себе, бо не могла захиститися та протистояти втручанню емоцій химера, який навмисне залишив її мучитися з цією залежністю, а сам залишив межі Імперії, помчавши за сотні тисяч парсеків.

Після того, як вона все ж таки прийняла снодійне, Енн вирушила на пошуки Ілая. Адже заснути, коли тебе мучить совість – значить, мучитися від жахіть. Енн сподівалася, що вибачення дозволить їй позбутися хоча б малої частинки тяжкості, що лежала тепер у неї на серці, неначе нав'язливий злий фатум.

Ілай, закинувши обидві руки за голову, лежав у ароматній траві під невеликим пагорбом, звідки добре було видно море, в якому похитувалися хмари.

- Я знову прийшла вибачатися за свою різкість. Не сприймай це дуже серйозно, ці емоції ... не мої. Саму себе я тепер навіть боюсь показати. Я так заплуталася та виснажилася, але якщо ще й ти ображатимешся на мене - це мене зовсім доконає, - тихо сказала Енн, опускаючись поруч у траву на коліна.

Ледве помітна зворушлива усмішка, торкнулася його напіврозкритих губ. Ілай повернувся до неї обличчям, і в його очах вона вже точно не помітила жодної образи та злості.

- Я не маленький хлопчик, Енн, щоб дутися в засмучених почуттях. Я дуже хвилююся за тебе, крихітко, бо не розумію, що з тобою відбувається. Ти закрилася від мене, не підпускаєш до себе. Мені важко без тебе, особливо коли ти така. Розвернутися та піти я теж не зможу, тому що моє життя без тебе вже буде порожнім, бо я люблю.

- Ілаю ... ти просто ... такий неймовірний, - розхвилювавшись, шепнула вона, - таких як ти ... я впевнена, точно не буває. І напевно я не заслуговую на таке кохання. Я просто не розумію, що тебе тримає біля мене! Ти…  перевертаєш мій світ, не знаю, щоб я робила без тебе! - Енн опустилася ближче, обійнявши та поклавши голову йому на плече. - Я поки не готова пояснити тобі причини моєї поведінки, але ти мусиш знати, що мені дуже добре з тобою. Якби я могла, то продовжила б цю мить на ціле життя, - її повіки опустилися, провалюючись у сон, Енн слухала його чітке заколисуюче серцебиття.

Вивільнивши одну руку, Ілай міцніше притиснув до себе сплячу дівчину, слідуючи за нею навіть уві сні. На його спокійному, заспокоєному обличчі застигла блаженна усмішка, все що він хотів – було вже поряд з ним.

Розплющивши очі, Енн побачила над собою в зоряних розсипах теплу ніч. Її голова лежала на грудях сплячого Ілая, поряд млосно зітхало море, і в пряній траві ненав'язливо тріщали комахи. Вона навіть боялася дихати, щоб не злякати цю прекрасну мить, подаровану їм всесвітом.

Автоматично, її погляд перемістився туди, де далекою ледь помітною точкою, нижче за сузір'я Змієлова, світився Химер, миттєво пов'язуючи свою душу із Зуром. Імпульсивно, її душа послала йому все своє захоплення та ніжність, а ще додала тугу. Енн покликала його, як він кликав її колись. У відповідь ... пульсуюча тиша всередині, але вже через якусь хвилину її обдало жаром, нагадуючи їй той стан, коли він торкався до неї. І в шумі хвиль, їй вже чулося дихання Зура, а в нічному небі вона бачила його чорні очі, що виблискували на радощах. Вона ніби сиділа у кріслі нейропсі, реально відчуваючи його присутність. Його дивна влада над нею поширювалася навіть незважаючи на час та відстань, навіть на те, що поруч з нею лежала інша людина, яку вона теж любила. Зур дивився на неї з далеких небес і шепотів: «Ти моя, Енн». Уявивши перед собою його людську подобу вона сумно посміхнулася йому, посилаючи повітряний поцілунок. Він уже знав, що вона йому все пробачила, вона завжди йому все пробачала, тому що це було вище її сил. А Енн відчула, як вона йому потрібна, але відстань поки залишатиметься перешкодою, Зур поки що нічого не збирався міняти.