Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

Слухаючи його, на обличчях братів з'явилися усмішки. Навіть Енн усміхнулася, піднявши на брата здивовані очі, але слова Лакура відволікли її увагу.

- А ось і наш посередник іде! Наскільки я пам'ятаю, він був лише вченим, а став військовим аташе, розгрібаючи міжгалактичні конфлікти.

- Я сподіваюся, що тепер ми зможемо поговорити з тобою, Енн? - Вимовив Натан, підходячи ближче.

- Давай спробуємо, - без особливого бажання кивнула вона, намагаючись зобразити на обличчі привітність.

Натан привів її в дуже затишну, обладнану під кабінет та житлове приміщення, каюту.

- Ось, розташовуйся. Це виділені мені тимчасові апартаменти. Можна сказати, що я запросив тебе до себе в гості!

- Мені здається чи ти справді дуже задоволений? - стримано поцікавилася Енн, байдуже оглянувши каюту.

 - Ні, тобі не здається. Я справді щасливий! Тому що зміг допомогти своїй рідній сестрі змінити її життя, дав шанс позбутися піратського впливу та можливість розпочати все з початку! - Усміхаючись, гордо промовив Натан.

- А хіба я просила тебе про це? - Втомлено мовила Енн, не зводячи з нього уважних осудливих очей. - Просила лізти в моє життя? Воно мене влаштовувало! А тепер мені страшенно погано, бо довелося розлучитися з найріднішою людиною, а ти задоволений!

- Вибач, але це ми з тобою однієї плоті та крові! І я, як старший брат, вважаю, що так буде найкраще! Я впевнений, що наші батьки не хотіли б, щоб їхня донька стала піраткою! І я бажаю тобі лише добра. Це я твоя найрідніша людина, Енн, а Зур навіть не людина, він химер!

- Замовкни! - Вмить в її душі піднялася хвиля гніву. - Ти не розумієш! Рідний не той, з ким у тебе одна кров, а той, хто ділив з тобою притулок та останню краплю води та їжі. Той, хто захищав тебе ціною свого життя! Хто виростив, хто вірив, хто бачив твою душу. Вони моя сім'я, Натане. І мені не важливо людина Зур чи химер, він любить мене, а я його.

- Господи, Енн! Я розумію, ти прив'язалася до них, але разом вас звели обставини та чиїсь дивні ідеї. Подивися на інше життя, у тебе з'явився такий шанс перестати бути ізгоєм й дізнатися про наше суспільство зсередини! Звільнися ти від цієї шкаралупи, подивись навколо тебе такі ж люди, як і ти сама! А якщо придивишся уважніше, то напевно помітиш, що серед них є такі, хто хоче ділити з тобою їжу та дах, хто захищатиме тебе і любитиме. Якщо ти не береш до уваги мене, то згадай хоча б про Ілая, – схвильовано жестикулюючи, заперечив Натан, вкладаючи у свої слова все своє щире переживання та тривогу.

- Знаєш, Натане, просто я зараз не в тому стані, щоб говорити виважено та розважливо. Може, я дивлюся тільки через свою призму, і бачу світ по-іншому, але неможливо так відразу критично змінити своє сприйняття. Я дуже втомилася. Я голодна. І мені дуже сумно.

- Ох, дійсно …Я поганий господар, замість того, щоб приділити увагу гості –  взявся читати нотації. Але я виправлюся, почекай хвилинку, зараз принесу нам чогось перекусити, – заметушився він. Потім Натана ненадовго відволік візит Ілая, і коли вони повернулися, Енн вже міцно спала, згорнувшись калачиком на тафті.

- Це ж треба, відключилася за кілька хвилин. - Вимовив Натан, ставлячи металеву тацю, на овальний триногий столик.

- Не треба будити, нехай спить, - прошепотів Ілай, обережно присівши біля тафти навпочіпки, - я побуду поряд з нею, добре? - Замислено посміхаючись, він розглядав обличчя сплячої дівчини.

…Злякано скрикнувши уві сні, Енн схопилася як по сигналу, сповнена дивним передчуттям, страх втрати змішався з болем від образи, і ще щось незрозуміле, зовсім їй невластиве, чийсь чужий жах. Озирнувшись на всі боки, відновлюючи в сонній свідомості незвичні орієнтири, вона натрапила на сплячого в кріслі Ілая, який одразу прокинувся від шереху.

- Енн, почекай, куди ти мчиш?! Щось трапилося? – швидко розтираючи долонями сонне обличчя, промимрив він.

- Безумовно щось трапилося! Але я поки не знаю що саме! Зможеш швидко провести мене у випускний відсік?

- Звичайно! - Здивовано кинув він, не розуміючи, що могло її так стривожити.

 Отже, передчуття її не обдурили! Все-таки щось сталося … «бронтозавр» зник!

- А… де мої брати? – злякано, прошепотіла вона, обертаючись, але на обличчі Ілая було написане те саме здивування.

- Я так думаю, на цій консервній банці є кілька пунктів зв'язку? - тремтячим від напруги голосом, промовила дівчина. - Веди мене! Мені за всяку ціну потрібен зв'язок через колоріз! Просто негайно! Я тебе благаю!

- Добре, заспокойся. На тобі обличчя нема. Зараз ми знайдемо, де можна зв'язатися із «бронтозавром»! Можливо щось знає Натан.

Але й Натан нічого не знав! Натомість він допоміг їй з доступом до радіо відсіку. Енн уперто викликала свій корабель, щоразу, всоте натискаючи на клавішу, вона вже не відчувала пальців, поки нарешті, колоріз не отримав доступ на «бронтозавр», і на екрані не з'явилося обличчя Сеяріна. Поки вона намагалася зв'язатися з ними, вона накрутила себе вже настільки, що її голос деренчав, як бите скло, а у великих очах застиг непідробний страх.

- Слава Богу! Сеяріне! Ви що хочете звести мене з розуму?! Куди ви поділися? Я місця собі не знаходжу! - Випалила вона на одному подиху.

- Енн, - помовчавши, сказав Сеярін, - Ми отримали наказ від Зура, слідувати за ним на Химер.

- А... а як же я? - Видихнула вражена дівчина. - Чому ви …

- Зур віддав чітке розпорядження вилітати негайно… без тебе. Він заборонив нам прощатися з тобою та вдаватися до пояснень. Хоча сам пояснив усе досить невиразно. Сказав, що настав момент залишити тебе з твоїм вибором наодинці, що ти маєш подорослішати та визначитися, що він втомився недовіряти тобі, що досвід дуже важлива риса. Загалом, сам погано його зрозумів. І на зв'язок я вийшов, порушуючи його наказ. Бо розумію, що це жорстоко. Але ж ти знаєш, ми не могли не піти за ним, Зур залишається нашим капітаном.