Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

З Новим Роком Щасть Боже!

сотник ОСИП МИКИТКА».

В цьому приказі ствердила Команда Легіону УСС, що визволення України через проголошення ІІІ Універсалом Української Народньої Республіки – це також вислід трудів і кривавих жертв Українського Січового Стрілецтва.

Тим часом на Україні почали розвиватися дуже загрозливі події для української незалежности. Московські большевики, що захопили владу від Тимчасового Правительства, пішли війною на Україну. В Україні стали їм до помочі місцеві москалі та збаламучені большевицькою пропагандою українські військові частини. В січні опанували большевики Лівобережжя та безпосередньо загрозили Києву. 22 січня 1918 р. проголосила УЦРада свій Четвертий Універсал, яким проклямовано Україну незалежною, суверенною державою. Після десятиденних боїв за Київ, УЦРада була примушена опустити столицю разом із військом. Перед тим ще почала УЦРада через своїх делегатів мирові переговори з Центральними Державами в Бересті, а 9 лютого заключено з ними окремий мир.

Щоб викинути большевиків з України та завести лад і порядок, звернулась УЦРада за військовою допомогою до Австрії, а саме, за висланням на Україну Українських Січових Стрільців, і регyлярних українських полків австрійської армії. Але Австрія не похочувала висилати УССтрільців, ні українських полків, а навіть спочатку зовсім відмовлялась від допомоги.[135] Щойно коли Німеччина погодилась, очевидно в своїм інтересі, вислати своє військо на Україну і воно почало вже переходити границю, тоді й Австрія замість повного Легіону УСС і українських полків, почала висилати на Україну в першу чергу полки мадярські, польські й інші.

Про велике бажання Української Центральної Ради дістати в допомогу Українських Січових Стрільців, М.Грушевський писав так: «З огляду на велику цінність, яка виявилась за відділами галицьких Січових Стрільців, що організувались на Україні з воєннополонених і виселенців і віддавали важну прислугу в боротьбі з большевиками, дуже бажано було в даній хвилі дістати такі січові дружини з Австрії».[136]

Сам М.Грушевський в перших роках війни не надто одушевлявся участю УССтрільців по стороні Центральних Держав. Однак треба ствердити, що коли після його гіркого досвіду, показалась велика цінність Січових Стрільців як національно свідомого, здисциплінованого і жертвенного війська в критичних моментах УЦРади, він визнав велике значення Українських Січових Стрільців для українського народу. Коли б не було в 1914 р. УССтрільців, то не було б можливости створити в 1918 р. в Києві куреня Січових Стрільців, що по його словам, віддали важну прислугу в боротьбі з большевиками, як також не було б кого кликати, крім німців і австрійців, на допомогу УЦРаді після Берестейського договору.

Про прихід УССтрільців на Україну для допомоги УЦРаді в її боротьбі проти московських большевиків, об'явлено в окремій відозві Ради Народніх Міністрів, якої текст частинно наводимо:

Від Ради Народніх Міністрів

ДО ВСІЄЇ ЛЮДНОСТИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

Громадяни!

Рада Народніх Міністрів прийняла військову допомогу від дружніх держав, Німеччини й Австро-Угорщини.

На Україну для допомоги українським козакам, котрі зараз б'ються з ватагами великоросів червоногвардійців та солдатів, йдуть дивізія українських полонених, Українські Січові Стрільці з Галичини та німецькі війська…

Рада Народніх Міністрів

Голова Ради Мін. – В.Голубович; Нар. Військовий Мін. – А.Жуковський; Мін. Внутр. Справ – П.Христюк.

1918 року, 10 (23) лютого.

В половині січня перенесено Легіон УСС з Лосяча до Сков'ятина й Шишківців. Тут довідалося УССтрілецтво про нові історичні події, що вирішили дальшу долю України: проголошення суверенної державности України, заключення мирового договору в Бересті і похід німецької армії на допомогу УЦРаді. Після довгого вижидання, Легіон УСС перейшов 27 лютого 1918 року річку Збруч через село Окопи до Кам'янця Подільського. Тоді ж увійшла вперше австрійська армія на Україну.

В історії Українського Січового Стрілецтва доконалась переломова подія. Щойно тепер, після трьох з половиною років тяжких трудів і кривавих боїв, воно осягнуло свою золоту мрію та з почуттям безмежної радости переступило пороги батьківщини, побачило вперше, на власні очі, оспівану в стрілецьких піснях Україну. Після стількох заведених надій та гірких переживань, після стількох пройдених моментів сумніву, зневіри й одчаю, моральних терпінь та ворожих ударів і зневаг, УССтрілецтво втримало зброю в руках та донесло її на вільну українську землю, щоб на заклик своєї держави і її президента, допомогти вигнати ворога та завести на Україні лад і порядок.

Не довелось однак відійти тоді на Україну цілому Легіонові УСС. Більша частина його складу залишилась ще в Галичині, а саме, цілий Вишкіл і Кіш. Сам Вишкіл числив тоді десять похідних сотень, то є два і пів куреня, разом понад 1000 людей. Також Кіш мав тоді високий стан. Не зважаючи на бажання УЦРади та енергійні заходи команди Коша і Вишколу, австрійська влада вперто не хотіла сповнити цих українських побажань. Дуже багато стрільців із Коша і Вишколу не схотіло ждати на ласку займанницької команди і самі, без її дозволу, виїздили групами і поодиноко на Україну, до фронтових частин УСС, або прямо на службу УЦРади, як лектори, вчителі і організатори.

Щойно в днях 7-ого до 13-ого червня виїхав на Україну також Кіш і Вишкіл до місця постою в Єлисаветі на Херсонщині. За три місяці від часу, коли при кінці лютого перейшли там фронтові частини УСС, відносини на Україні значно погіршилися: УЦРаду усунено насильно від влади. Запрошені на допомогу, німці й австрійці, завели тяжкий окупаційний терор.

Настрої УССтрілецтва, що належало тоді до Вишколу, вилилися в новій пісні Р.Купчинського «За Збруч, за Збруч хоч голіруч, підемо всі, підемо!», в якій містилась актуальна політична тенденція в дальших