Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Карл Ґустав Маннергейм

СПОГАДИ

Том 1

Передмова

Ще задовго до двох воєн, які одна за одною спіткали фінляндський народ у часи світового лихоліття 1939–1945 років, друзі неодноразово радили мені написати спогади. Вони доводили, що перебіг мого життя до того, як 1918 року я почав виконувати функції головнокомандувача під час визвольної війни в Фінляндії, маловідомий співгромадянам, надто молодшому поколінню, і їм буде цінно ознайомитися з тим, що я спізнав і пережив на чужій землі й що підготувало мене до служіння Вітчизні. Крім того, друзі наголошували, що оприлюднення власного погляду на події 1918 року і пізніших часів потрібне, аби доповнити і скоригувати матеріали, вже опубліковані в різних виданнях.

Я визнавав слушність цих думок, однак із практичних міркувань пристати на поради було важко. Якщо не брати до уваги докладних щоденників, які я вів у дворічній експедиції Центральною Азією та Китаєм 1906–1908 років, із тридцятирічної кар’єри в Російській імператорській армії у мене збереглися лише фрагментарні нотатки. Ні впродовж визвольної війни, ні в насичені подіями часи по її закінченні я теж не мав змоги систематично все занотовувати. Вирішальною перешкодою став брак часу на запис спогадів і дослідження перебігу подій після того, як 1931 року президент Свінгувуд призначив мене головою Ради оборони, — цей пост передбачав, що в разі війни я стану верховним головнокомандувачем. Підготовка себе самого, збройних сил і нації до оборонної боротьби, яка бачилася неминучою, захоплювали всю мою увагу.

Гадаю, я зробив усе, що міг, аби вберегти наш народ від війни. Це не дало результату, і мені судилося стати до боротьби на чолі збройних сил, які, попри всі мої зусилля, аж ніяк не були споряджені так, як мали б і могли б бути, але завдяки патріотичній жертовності, відвазі та боєздатності спромоглися дати відсіч переважальним силам нападника. Фінська міць і незламність ошелешили світ. Коротка Зимова війна, з якою країна гідно впоралася, виборюючи свою свободу і безпеку всієї Північної Європи, та не менш загрозливий і виснажливий подальший збройний мир усе ж таки затягли Фінляндію у вир великої політики, оминути який їй було не до снаги.

У новій війні, що тяглася чотири літа й три зими, доводилося обходитися без моральної й матеріальної підтримки Скандинавії та західних країн, які чимало допомагали під час Зимової війни. Утім, Німеччина, яка 1939 року дала нашому супротивникові карт-бланш на те, щоб нас знищити, тепер почала вважати, що в її інтересах підтримати нас у радянсько-фінській війні — продовженні Зимової. Однак воювали ми не за Німеччину і не за її ідеологію. В обох своїх оборонних війнах ми боролися за власну справедливу справу: за те, щоб зберегти право залишатися самостійною нацією і жити згідно з власними західними ідеалами людського співжиття.

Завдяки чудовим бійцівським властивостям солдатів, ліпшому спорядженню і сприятливому військово-політичному вихідному становищу наша армія змогла влітку 1941 року відновити історичні державні кордони і перемістити оборону на територію супротивника. Далі ми мусили кріпитися й чекати, доки Фінляндія матиме змогу вийти з війни з якнайменшою загрозою для життя і свободи. Доки військове панування гітлерівської держави було непохитним, а можливості постачання країни цілковито залежали від німецького сприяння, зміни фронту, потрібні для мирного врегулювання відносин, означали б війну проти Німеччини, прямим наслідком якої стала б окупація півночі Фінляндії й непередбачувана загроза руйнацій, голоду та внутрішнього розбрату.

Те, що ми нарешті, провоювавши понад три роки, досягли миру без втрати суверенітету, — заслуга збройних сил. Хоча міцніший супротивник урешті-решт пробив нашу оборону, армія знову стала до боротьби, зупинила наступ і дала потрібний дипломатії шанс. У тій ситуації я в серпні 1944 року вдруге взяв на себе обов’язки очільника держави, щоб вивести її з війни.

Коли дев’ятнадцять місяців по тому я відчув, що можу залишити пост президента республіки, аби майже у вісімдесят років вийти на заслужений відпочинок, знову набуло актуальності питання мого внеску у висвітлення подій, які так глибоко і фатально вплинули на формування долі країни. Хіба я не мушу тепер, коли держави Заходу, здається, забули про відважний фінляндський народ, розповісти нашим близьким і далеким друзям те, що знаю про невтомну оборону всього найсвятішого для кожного народу? Хіба співгромадяни не мають права на можливість познайомитися з моїми міркуваннями щодо причин і взаємозв’язку низки подій, у результаті яких Фінляндія опинилася в теперішньому становищі?

Такі роздуми спонукали сісти до роботи й записати цю суміш спогадів і подій, на які багате моє тривале життя. Я цілком усвідомлюю, що оповідь, а надто її частина про трохи давніші часи, внаслідок відсутності нотаток має прогалини й не охоплює всього. Пізніші розділи — частка історії молодої незалежної країни. Сподіваюся, що ця квінтесенція подарованих життям подій, які я пережив і на яких навчився, зможе стати просвітою і дороговказом для поколінь, на плечах яких нині і надалі лежить добробут Фінляндії.

Маннергейм

Валь-Мон,

Ґліон-сюр-Монтре,

10.05.1950

1. Шлях від кадета до полковника

Виключення з кадетського корпусу стає поворотним моментом. — Кавалерійський офіцер-аспірант у Петербурзі. — Перша служба у військовій частині. — 10 років у кавалергардському полку. — Урочистості з нагоди коронування в Москві 1896 року. — Інші відрядження та нові звання. — Російсько-японська війна 1904–1905 років. — Революція 1905 року та її наслідки в Фінляндії. — Останній сейм 1906 року.

Огляд моєї служби в Російській імператорській армії природно буде розпочати з події, яка мала вирішальне значення для подальшого життя. Я маю на увазі своє виключення з Фінляндського кадетського корпусу і вступ до Миколаївського кавалерійського училища в Петербурзі.

У скромному війську, що його мало змогу створити Велике князівство Фінляндське, перебуваючи у складі російської держави, кадетський корпус, розташований у Гаміні, посідав особливе місце. Лише 1878 року було видано закон про загальну військову повинність, і на його підставі у складі кадрової армії до гвардійського стрілецького батальйону додалося ще вісім утворених 1881 року окремих стрілецьких батальйонів і один сформований згодом драгунський полк. На батьківщині ці власні частини були люблені народом, а в імперії згодом зажили слави за вправну стрільбу. Офіцерів для них готував престижний навчальний заклад, що існував іще зі шведських часів і від 1821 року називався Фінляндський кадетський корпус. Поважна кількість його вихованців відзначилася на службі Вітчизні. Дехто після випускних іспитів обирав цивільну професію, але більшість продовжувала навчання на трирічних спеціальних курсах, аби стати офіцерами й служити у фінляндському чи, за бажання, в імператорському війську,