Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

ліквідацією Легіону УСС зорганізувався в травні 1917 р. у Відні тайний український революційний гурток, до якого входили старшини УСС (М.Опока, С.Безпалко і В.Свідерський) та старшини австрійської армії. Його метою було відірвати від Австрії українські землі і прилучити їх до наддніпрянської України. Гурток вирішив вести ірредентистичну пропаганду в галицьких і буковинських полках. Заходами членів цього гуртка старшин-УСС видано в Коші дві літографовані відозви до вояків українців з зазивом до непослуху Австрії і дезерції. Відозви поширювано в запіллі і на фронті. Пересилано їх також на протиіталійський фронт, де українських полків стояло найбільше.[132]

Коли в половині травня перекинено УСС під Конюхи, то їх зв'язки з наддніпрянськими українцями перервалися, бо Легіон поставлено в запас, в глибокім ярі, зараз за фронтом. Тут захопила його 29 червня велика офензива революційних військ, т. зв. офензива Керенського, в якій боролися переважно зукраїнізовані полки. Пісдя двох днів гураганного вогню із соток батерій російської артилерії, зруйновано дощенту австрійські становища. Третього дня офензиви, 1 липня, пішли в наступ 6-ий і 41-ий російські корпуси та частини Чеського легіону. Вони проламали фронт під Конюхами на ширині 10-ти км. Пролом облегшив 88-ий австрійський полк, що складався з чехів та стояв на становищах перед Легіоном УСС. Вже в перших годинах наступу той полк перейшов на російський бік. УСС-ів не повідомлено про пролом. Російські війська, що прорвались на зади австрійського фронту, оточили яр та забрали в полон більшу частину Легіону УСС враз із командантом пполк. Ф.Кікалем, який був ранений.

Під Конюхами згинули: командант стрілецької кінноти пор. Р.Камінський, командант сотні пор. О.Яримович та багато підхорунжих, підстаршин і стрільців. Більшість полонених УСС попала до табору полонених в Дарниці коло Києва, де їх відвідали, м. інш.,. члени Генерального Секретаріяту В.Винниченко й інші. Всіх старшин УСС з наказу команданта київської округи Оберучева відправлено в глибину Росії. Багато з полонених під Конюхами вступило в листопаді в ряди Січових Стрільців в Києві. До того часу вони не були бажаним елементом для російської революційної армії.

В три тижні після бою під Конюхами почалася австрійсько-німецька протиофензива, яка закінчилась звільненням усієї Галичини. УССтрільці рушили з Конюх в південно-східньому напрямі, скріплені Гуцульською сотнею, що якраз вернулася сюди з Карпат. По дорозі до Збруча мали УСС важніші бої біля Козови, Бурканова і над самим Збручем, під Бурдяківцями, де особливо відзначилась Гуцульська сотня, здобувши шість скорострілів.

Деякий час стояли УСС над Збручем. 14 вересня стягнено їх до села Залісся, де вони перебули до кінця листопада. Туди прийшов з Вишколу цілий курінь під командою М.Тарнавського, якого призначено командантом цілої фронтової формації УСС. 3 тим куренем прибуло на фронт багато відомих давніх старшин і стрільців зі «старої войни», бувших ранених на Лисоні, що вернулися з шпиталів, а між ними також сот. Д.Вітовський. Легіон значно поповнив свій бойовий стан. Відродилось давнє духово-ідейне та товариське життя. Центр політичної активности УСС перенісся знову з Коша і Вишколу до фронтових частин. Серед оживлених дискусій на зборах обговорювано політичні події та майбутню ролю УСС. На передодні переходу УССтрілецтва на Україну, закріплялась остаточно його політична ідеологія.

Із Залісся перейшов Легіон до Гуштина, а звідси до Волі Чорнокінської. Різдво 1918 р. святковано вже в Лосячі.

20 листопада проголошено в Києві Третій Універсал Української Центральної Ради, в якому проклямовано Українську Народню Республіку. Той історичний акт прийняло УССтрілецтво з великим ентузіязмом. В усіх формаціях Легіону УСС спонтанно вирішено маніфестаційно відсвяткувати цю радісну для цілого українського народу подію.

Величаво відбулось таке свято в Коші, в Пісочній, де збудовано тріюмфальну браму, прибрану національними прапорами з написом: «Хай живе Українська Народна Республіка!» На святочному зібранні промовляв чот. д-р В.Старосольський. Після того перемаршували маніфестаційним походом усі відділи Коша, в числі понад 1000 стрільців, через усі сусідні села з оркестрою та стрілецькими піснями.[133]

Команда фронтових частин Легіону вислала до штабу корпусу прохання підписане усіми старшинами про дозвіл на влаштування свята ІІІ-го Універсалу. Але корпусна команда заборонила УССтрільцям святкувати той український державний акт, уважаючи це нельояльністю у відношенні до австрійської держави. Також збірне прохання, підписане командантом от. М.Тарнавським разом з усіма старшинами, не подобалось «приятелям» УСС-ів із корпусної команди, яка з повищих причин відібрала от. Тарнавському команду над УСС та відкликала його на інше становище.

Усунення от. М.Тарнавського з команди УСС скріпило ірредентистичні настрої серед Стрілецтва. По сотнях велася конспіративна праця. Оживилися знову думки про потребу ліквідації. На тайній нараді старшин в Гуштині, в грудні, поставив пхор. Д.Паліїв внесок, щоб Легіон УСС перейшов Збруч на службу Українській Центральній Раді. Перемогла однак думка сот. Д.Вітовського, що УСС повинні остатися на своєму місці, бо їх роля по цьому боці фронту ще не скінчена. Також другий проєкт пхор. Паліїва, висунений на нараді старшин при кінці січня в Сков'ятині, щоб створити тайну організацію українців в австрійській армії з метою допомогти УЦРаді, не здійснився через відхід УСС за Збруч.[134]

Похід на Україну

Першого дня Різдва перебрав команду над УСС в полі сотник австрійської армії Осип Микитка. Спершу Стрілецтво не довіряло йому, але коли пізніше і він піддався залізному законові стрілецької асиміляції, та став свідомим українським старшиною, він виявив себе одним з найкращих командантів Легіону УСС. Уже в тиждень після обняття команди Легіону УСС – сот. О.Микитка в своїм новорічнім Легіоновім приказі незвичайно тепло привітав Українське Січове Стрілецтво з визволенням України, підкреслюючи, що пролита Стрілецька кров під прапором Вільної України – не пішла намарно.

Подаємо точний текст цього цінного документу з історії УСС:

«Приказ Легіону УСС ч. 14.

Дня 14 січня 1918.

НОВИЙ РІК: Четвертий рік зустрічають УСС в полі, – та нині перший раз можемо сказати собі, що Судьба ласкавіше повернула долею України, даючи їй Свободу, за яку