Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Власним домом, вільною батьківщиною була для УССтрільців українська держава над Дніпром. Коли 7 червня 1918 року від'їздили з Галичини перші сотні Вишколу УСС на Україну, до міста Єлисаветгороду, – його командант от. Гриць Коссак видав з тієї нагоди денний наказ, в якому пригадав Стрільцям обов'язки, які мають сповнити в вільній Україні. Цей наказ закінчувався таким покликом:

«Стрільці! Нехай через весь час в українській державі руководить вами любов України і її населення, тверда воля служити Україні кождим словом, ділом і помишленієм, непохитна воля сповнити вповні вояцький і громадянський обов'язок Українських Січових Стрільців!»[137]

Вступивши на територію України, УССтрілецтво відразу почулося, як у власній хаті. З повною свідомістю та зовсім отверто маніфестували тепер УССтрільці свої державницькі почування. Вони вважали себе вже тільки українськими громадянами та українськими вояками, покликаними до оборони тільки українських інтересів. Тут, на території української держави, перестали вони респектувати закони і накази займанницької влади, бо своєю дійсною владою вважали тільки Українську Центральну Раду в Києві.

Пам'ятаємо добре той момент, коли транспорт Вишколу УСС минув австрійсько-український кордон та станув на вільній українській землі. Безмежне одушевлення та стихійна, бурхлива радість охопила всіх стрільців, що вперше діткнули своїми ногами вимріяну, обітовану землю. Багато стрільців, зворушених до глибини, вискочило з вагонів, щоб в щасті та радості привітатись з першими стрічними громадянами вільної України. Один із старшин пристанувши, тупнув ногою в землю та гордо кликнув на весь голос: «От тут наше право!»

Від Кам'янця Подільського почався похід фронтових частин УСС вглиб України. Був це похід політично-військової формації, яка в тих особливих революційних відносинах діяла в більшій мірі як політична група, ніж як військова формація. Легіон УСС розділений на сотні, а навіть на чоти і стежі, проходив різними шляхами через область подільської губернії, майже без ніякого спротиву, не стрічаючи ніде організованих большевицьких сил.

В своєму поході пройшли УСС через райони Нової Ушиці, Бару, Жмеринки, Вапнярки, Тульчина та багато тамошніх сіл. Вони мали доручення від австрійського командування інформувати населення про приязні політичні пляни Австрії супроти населення України, охороняти зайняте австрійцями воєнне майно, та зберігати лад у своєму районі. Але УССтрільці, дорученої їм служби не виконували в інтересі Австрії, а тільки всю свою працю спрямували на пропаганду між населенням справи української державної самостійности та на допомогу і скріплення державницької праці УЦРади.

Протягом понад тритижневого постою в містах і селах подільської губернії, УССтрільці перевели там широку освідомну роботу про організацію, завдання та пляни УЦРади. Вони були рішучими прихильниками УЦРади, бо вірили в авторитет провідників УЦРади, які ще до революції керували українським визвольним рухом. Також познайомили вони населення про національне життя галицьких українців та про ідею і завдання УССтрілецтва. Багато інших тем було предметом стрілецької пропаганди та освідомної роботи, як на приклад: наслідки московського панування для українського народу, потреба сепаратизму від Московщини та власної незалежної держави, необхідність організації і т. п.

Але та пропагандивна і освідомна робота натрапляла на великі труднощі через брак національної свідомости в більшості населення Поділля, яке майже не цікавилось працею Української Центральної Ради та взагалі політично-державними справами України. УССтрілецтво пізнало тепер страшні наслідки довголітнього польського та московського панування в Україні та усвідомило собі потребу колосальної праці для піднесення національно-політичної свідомости та організації українських народних мас. З тим більшим запалом і енергією вело воно ту роботу в своєму дальшому поході на Україну.

Зокрема найбільш активною виявила себе сотня Д.Вітовського, в склад якої вибрано з Легіону найкращих стрільців. Під проводом досвідченого в громадських справах і енергійного команданта, та сотня, поділена на чоти і стежі, проходила селами Поділля і освідомляла народ та пропагувала незалежну українську державність. Сам сотник Вітовський виступав з промовами на багатьох сільських зборах та виясняв селянам усі справи, що їх цікавили.[138] Він уміло потрапив підійти під психіку малосвідомого селянина та защепити в його душі перше зерно національної свідомости.

Також другу функцію, доручену їм австрійським командуванням, а саме, охорону воєнного майна, якого було дуже багато на Поділлі, виконували УССтрільці тільки в інтересі і для добра власної української держави. Вони не допускали відділів австрійської і мадярської армій до розграблювання українських державних складів та в той спосіб зберегли багато цінного майна, яке вони передавали під опіку української влади. Коли мадярські вояки почали грабувати населення, УССтрільці також охороняли його перед безправними реквізиціями, при чому доходило часто до дуже гострих конфліктів між УССтрільцями й австрійськими командантами.

Тут, на Поділлі почало УССтрілецтво включатися в безпосередню державну працю УЦРади. В м.Барі стояла постоєм кілька тижнів чота пхор. Д.Палієва. Він разом з своїми стрільцями активно допомагали органам місцевої української влади у їх праці. Дуже близько співпрацювали вони з міською управою та причинились до українізації того міста. До УССтрільців, що стояли в Новій Ушиці, звертались селяни з порадами і скаргами в різних справах. Дес. Л.Чубатий виїздив на села та немов мировий суддя вирішував різні спірні справи між селянами. Він також писав численні скарги до вищої австрійської команди за різні надужиття та безправства, які робили селянам мадярські окупаційні військові частини. Були випадки, що він виконував розподіл поміщицької землі між селян, коли місцевий Земельний Комітет не зміг угодово цього вирішити. Те саме робили й інші УССтрільці, м. ін., пхор. М.Романюк, який особливо ставав в обороні селян перед безправними реквізиціями, які в Курилівцях і інших селах робили мадяри. За ту діяльність арештувала мадярська жандармерія повітового комісаря УЦРади в Новій Ушиці, дес. Л.Чуба того і пхор. М.Романюка. Тих трьох арештованих ескортувала до тюрми ціла сотня мадярського війська, але військовий суд у Єлисаветі звільнив арештованих.[139]

Із Поділля від'їхали УСС 17 березня до Одеси. По дорозі