Читати книгу - "Претенденти на папаху, Олег Федорович Чорногуз"

— Вийдіть на свіже повітря, Ховрашкевич! Вийдіть, але перед цим попросіть пробачення в Едуарда Кайтановича…

— Гаразд! — протверезів раптом Ховрашкевич. — Гаразд, я вийду, але то я роблю тільки з поваги… — він хотів сказати «до сивої голови Бубона», але своєчасно згадав, що Карло Іванович лисий, і поправився: —…до колишньої сивої голови Карла Івановича.

— Шановний, що ви з мене іменинника робите! — розгнівався Бубон, який завжди не любив Ховрашкевича, а особливо в ті хвилини, коли доводилося видавати йому більші преміальні, ніж Карло Іванович виписував сам собі.

Благоуханний несподівано схопив склянку і випив. Стратон Стратонович скористався паузою, підніс йому бутерброд і склянку мінеральної.

— Тоста так і не сказали….

— А я ще скажу! — пообіцяв ревізор і підставив чарку з такою рішучістю, ніби хотів довести, що, окрім посади, йому втрачати вже нічого. — Я п'ю, — Благоуханний струснув головою, — я хочу випити чарку. За всіх вас! Окрім цього чоловіка, — кивнув він на Ховрашкевича. — Хочу побажати вам, щоб ви більше ніколи не зустрічалися з ревізорами. Особливо такими, як я.

— Пробачте, Едуарде Кайтановичу, але з такими, як ви, ми раді зустрічатися завжди…

— Прошу без натяків, Стратоне Стратоновичу! Я сьогодні просто вас пожалів. Це ваше щастя, що в мене сьогодні день народження і я добрий!

— О-о-о! — розкрилося відразу кілька ротів. — За ваше здоров'я! Тільки до дна! Вітаємо! Сердечно вітаємо! Багато років життя і побільше фінансових операцій…

При слові «операцій» Ковбик якось нервово сіпнувся, крикнув «Мамуня», ніби подаючи найкоротшу в світі команду, і запросив усіх з альтанки на свіже повітря.

— На свіже півлітря, — скаламбурив Ховрашкевич.

Вийшовши на галявину, всі раптом відчули бажання ще трохи випити і після цього заснути. Алкоголь і свіже повітря — і те, й друге валило з ніг, але що зараз діяло сильніше — важко було сказати. Поруч мангала просто на пеньку сидів з порожньою пляшкою з-під «Каберне» Клавдій Миколайович Хлівнюк і заспівував арію Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм». Але знав, видно, тільки чотири слова: «Смерть одна розлучить нас…» — а тому час від часу повторювався. Обличчя Панчішки розпливлося в такій чарівній посмішці, що більшість з присутніх втратили дар мислення і, що б Масік не казав, лиш ствердно кивали головами. Колір обличчя Благоуханного нагадував набір пробних фарб на палітрі і недосмаженого Хлівнюком шашлика. Едуард Кайтанович глянув на Хлівнюка, що затягнув чергову арію, і хотів теж заспівати, але взяв тільки той самий мотив, а слова повставляв зовсім з іншої пісні, і вони заревіли дуетом, прислухаючись кожний до самого себе.

Благоуханний уже не в'язав лика. Здавалося, разом з легендою про грізного ревізора з нього вилетіла й пам'ять. Він схилився над столиком, догризав, як кістку. другий шашлик і, гикаючи, питав у Понюхна:

— Слухай, як його звать?

— Стратон Стратонович! — нагадував Іраклій Йосипович.

— Ага-а! Точно, Стратон Стратонович. Чудернацьке ІМ'Я… Так слухай, Стратоне Стратоновичу! Коли на тебе надійшла в управління скарга, — він намагався запанібрата покласти руку на Ковбикове плече, — і твої підлеглі написали, що ти цупиш то кожуха, то шапку…

— Ховрашкевич, — не витримав раптом Стратон Стратонович, — ви йому можете щось сказати?!

— То я можу, — підняв догори руку Ховрашкевич. — Але з п'яним балакати— це все одно, що на небі зорі гасити!

— То забийте його!

— То я перепрошую, як забити?

— Ну, заглушіть, як гучномовець. Ви ж майстер!.. Розкажіть про муфлонів, архарів, про те, чи варто шапку тримати за пазухою…

Благоуханний тим часом продовжував своєї.

— Слухай! — ткнув він пальцем у рукав Понюхна. — Як його звать?

— Кого?

— Оцього вашого начальника…

— Стратон Стратонович!

— Ага-а, Стратон Стратонович! Чудернацьке ім'я Так ти слухай, Стратоне Стратоновичу! Коли на тебе надійшла скарга в управління… І твої підлеглі написали, що ти цупиш то кожуха, то шапку… Мене викликав мій начальник і каже: «Кайтановичу, там, у «Фіндіпоші», один тип цупить державні кожухи і… гик-к…

— Ховрашкевич, — зірвався на ноги Ковбик. — Що ви сьогодні — шампур проковтнули?!. Вставте і своїх пару слів йому. Ви ж можете…

— Я то можу… Але я то, знаєте, як поет… — нарешті й справді проковтнув Ховрашкевич, але не шампур, а шматок м'яса. — Коли приходить натхнення, то я вставити можу, але, то я перепрошую, куди…

— Куди! Куди! Кудикіну під хвіст, — розгнівався Стратон Стратонович.

Ховрашкевич глянув на вершечок сосни. Там сидів ворон і чекав, очевидно, коли гості роз'їдуться. Раптом він каркнув, зірвався з гілки, обтрушуючи сніг на голову, і полетів, як здалося Ховрашкевичу, з його прогресивкою в зубах…

— Слухай, як його звать? — почувши, що на узліссі запала тиша, знов осідлав свого коника Благоуханний.

— Стратон Стратонович, — цього разу із задоволенням відповів Понюхно.

— Ага-а. Стратон Стратонович! Чудернацьке ім'я, — без усякого фальшу в голосі продовжував ревізор. — Так ти слухай, Стратоне Стратоновичу! Коли на тебе…

Ковбик не витримав.

— Мамуня! — гукнув він на всю галявину, і з найближчих сосен в радіусі до кілометра обсипався сніг.

— Мамуня, коли ви нарешті візьмете свою гармату…

— Уже час, Стратоне Стратоновичу?..

— Уже давно час! Ви що, не бачите, як він плете язиком…

Мамуня, як човник від швейної машинки, несподівано дав задній хід і спиною назад побіг до Ковбикової «Волги». Схопив у відчиненому Антошею багажнику «гармату» — фотоапарат — і наставив на Благоуханного саме в ту мить, коли Едуард Кайтанович підносив до рота склянку з червоним вином.

Благоуханний двома затяжними ковтками спорожнив посуд, витер підборіддя рукавом і, нахилившись над столом, хотів було запитати у Понюхна, як звати Ковбика, але, помітивши п'яну (так йому здалося), геть роздвоєну пику Понюхна, що єхидно посміхалася на всі чотири губи до нього, гикнув і повернув голову до Мамуні.