Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

Він своєю рукою повернув мою голову і мої губи доторкнулись його губ. Він намагається мене поцілувати, а я почала його від себе відштовхувати. Але все марно. Він сильніший за мене. У мене на очах з’явились сльози. Я почала плакати, а Богдан навіть не звертав на це увагу. У нього все ж таки вдалось мене поцілувати. А після він послабив свою хватку, і доторкнувся до моєї спідниці, яка у цей час була на мені. Він почав її підіймати все вище й вище. А я почала його відштовхувати всіма своїми силами, а у мене це зовсім не виходило. І за декілька хвилин я була не в змозі це робити, бо руки втомились справлятись з його силою з якою він мене стискав. Він було вже хотів почати зближення. Але в цей час у кухню забіг Данилко.

- Мамо, там Максимко плаче, мабуть, їсти хоче — сказав швидко він, а після побачив всю цю картину. Богдану довелося мене відпустити. Він встав, я сіла на диван та почала плакати ще більше. Данилко це побачив, підбіг до мене.

- Мамо, що з тобою?

- Нічого, не зважай — Данилко подивився на мене серйозно.

- Ні. Я бачу, що з тобою не все добре. Тато тебе образив — я нічого не сказала тільки кивнула, що так. Тоді Данилко подивився на свого тата — ти образив маму. Навіщо?

Богдан нічого не відповів. Бо напевно не знає, що сказати.

- Мою маму ніхто немає права ображати!

Данилко мене сильно обійняв. Мені стало приємно і на мить я відчула себе у безпеці. Але синок в цей час продовжував дивитись на Богдана.

- Мені такий тато, який ображає мою матусю не потрібен! А ти її образив! Тато Тимур ніколи цього не робив. І не зробить

- Може ти не все знаєш — хоч щось сказав Богдан.

- Він хороший, а ти ні. Я радий знайомству зі своїм рідним татом. Але ти мені не потрібен. Мою маму ніхто немає права ображати! Йди геть! Я не хочу тебе бачити!

Богдан все також стояв посеред кухні. І не думав нікуди йти. Тоді я подивилась на нього.

- Ти чув, що сказав тобі твій син? Йди геть!

- Ну, добре

- Я більше ніколи не хочу тебе бачити, татку. Ти мені не потрібен!

Через декілька хвилин ми почули, що вхідні двері зачинились. А Данилко весь цей час мене обіймав. І я зрозуміла, мій син виріс, не зважаючи, на те, що йому всього сім років. Він готовий постояти за мене. Я впевнена, що і дівчаток він захистить якщо це буде потрібно. Я дуже вдячна синові. Не знаю, щоб зараз було якби не він. Як цікаво виходить. Ми не могли позбутися Богдана дуже довго. Дуже довго він нас діставав. А Данилко все вмить вирішив. Я думаю, що на слова сина Богдан зверне увагу. І дійсно більше не прийде до нас. На це можна зараз лише сподіватись.

Я трохи заспокоїлась. Данилко це, мабуть, відчув, тому випустив мене з обіймів.

- Мамо, я більше не хочу бачити тата. Він тобі зробив боляче. А це погано — синок мене знову обійняв.

О, якби ж ти знав скільки разів він мені робив боляче. Ти б не хотів навіть знати його. Але Данилку це й не треба знати, адже він нічого цього ще не зрозуміє. Сподіваюсь він ніколи не дізнається, що відбулось між нами. Маю на увазі те, що було сім років тому та й цього року теж.

- Данилко, давай не будемо казати всім те, що було тільки що, добре?

- Чому?

- Їм це не обов’язково знати

- А тату?

- Йому я сама все розповім. Добре?

- Так

- Ти казав, що Максимко плакав

- Так. Він мабуть їсти хотів

- Пішли подивимось як він там — ми зайшли у мою з Тимуром кімнату. Максимко тихенько спить — він плакав тому що не міг заснути. Але все ж підемо приготуємо йому суміш. До речі, ти голодний?

- Ні. В однокласниці був день народження. Вона пригощала всіх тортом

- Зрозуміло

Коли прийшов додому Тимур, я все йому розповіла. Коли розповідала, я знову плакала. І не дивлячись на те, який був втомлений Тимур, він мене заспокоював. Те, як повівся Данилко його дуже вразило. Я теж не думала, що я від сина почую такі дорослі слова. Тепер є надія на те, що ми дійсно вже ніколи не побачимо цього Богдана. Данилко його вже знати не хоче. Я ще раз зрозуміла, як він мене любить.