read-books.club » Любовні романи » Моя зухвала, Ема Ноель 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя зухвала, Ема Ноель"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Моя зухвала" автора Ема Ноель. Жанр книги: Любовні романи / Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Моя зухвала, Ема Ноель» була написана автором - Ема Ноель, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Любовні романи / Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Моя зухвала, Ема Ноель" в соціальних мережах: 
За кілька тижнів до мого повноліття я залишаюся круглою сиротою й потрапляю в дім мільярдера: найбажанішого і найзаможнішого холостяка у країні, який стає моїм опікуном.
Я роблю все йому наперекір, поки він намагається довести, що він тут головний. Він не розуміє причин моєї поведінки й каже, що я мале дівчисько, нестерпне, неслухняне, примхливе й зухвале!
Так, я така, але все тому, що я закохана в нього, а він мене не помічає. Або він мене покохає, або зненавидить. Але він побачить у мені жінку!
Запрошую до новинки "Обіцяю".

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 65
Перейти на сторінку:
Глава 1

Моя зухвала

© Ема Ноель, 2020

Даний твір є інтелектуальною власністю автора.

Усі події та персонажі вигадані.

***

Глава 1

— Відпустіть мене! Ви помилилися, — кажу, намагаючись звучати переконливо.

Я стою притиснута до стіни старого цегляної будівлі.

— Та ну? Ти прийшла сюди, — киває в бік дівчат найдавнішої професії, які стоять у декількох десятках метрів від нас і вдають, що нічого не бачать, — отже, прийшла сюди з однією метою. Говори, під ким ти працюєш?

— Я не повія!

— А, отже, не хочеш говорити по-хорошому? Вирішила підзаробити тихенько, за кришу не платити. Одяглася, як безхатько, думала, ми тебе не помітимо? — окидає мене оцінювальним поглядом із голови до ніг.

Взагалі-то, я думала мене ніхто не помітить.

— Я просто гуляла. Не знала я, що тут… ваша територія. Відпустіть — і більше ви мене ніколи не побачите.

— А як же, розмріялася. Спочатку віддаси те, що нишком заробила, — чоловік нависає наді мною. Дихає на мене. Відвертаюся. Від нього огидно пахне тютюном.

— Я не та, за кого ви мене маєте, — нию жалібно. — І взагалі, я неповнолітня! — кидаю свій головний козир. І нічого, що вісімнадцять мені стукне всього за кілька днів. Йому про це знати не обов’язково.

Чоловік гмикає. На обличчі з’являється самовдоволений вишкір.

— Тоді, рідненька, на чорному ринку будеш коштувати вдвічі дорожче. Може, ще скажеш, що ти незаймана? — скептично вигинає одну брову.

Те, що раніше я вважала своїм козирем, перевагою, що раніше мене неодноразово рятувало, раптом стало аргументом не на мою користь. Як і мій зовнішній вигляд немитої пацанки, розрахований на те, щоби відлякувати голодних мужиків і брудних збоченців.

Мабуть, ховатися в кварталі червоних ліхтарів від мого опікуна, було не найкращою моєю ідеєю. Я сподівалася, що тут він мене не знайде. І раніше дійсно не знаходив. А тепер ось подумки молюся, щоби таки знайшов.

Я намагаюся прослизнути під рукою чоловіка. Роблю ривок, капюшон злітає з моєї голови і я опиняюся спійманою за волосся.

Боляче!

Кричу й хапаюся своїми руками за його, намагаючись таким чином полегшити біль.

— Не треба, будь ласка, — молю, — дядечко, відпустіть мене.

— Що сталося? — чую незнайомий чоловічий голос. — Уже сам не можеш із повією впоратися? — регоче.

— Закрий пащеку! — гарчить крізь зуби той, який мене тримає, — Краще допоможи її в машину затягнути. Дорогою все поясню.

До машини мене тягнуть за волосся. Біля машини починаю опиратися ще відчайдушніше, розуміючи, що далі буде втекти тільки складніше. Викручуюся і примудряюся вкусити кривдника за руку. У відповідь він стискає моє волосся з такою силою, що я мимоволі починаю вити. Він перехоплює мою руку за зап’ястя й заводить за спину, зовсім не турбуючись про те, наскільки це боляче.

Чоловік відпускає моє волосся й заштовхує мене в автомобіль, продовжуючи тримати за зап’ястя. Боляче до остраху, і чинити опір немає можливості. Не в такому становищі, зі скрипом зубів від болю й зігнутою навпіл.

Заштовхавши мене всередину, чоловік продовжує утримувати мене й сідає сам. Відпускає мене тільки тоді, коли інший сідає за кермо і блокує двері. Я зараз же розвертаюся до нього обличчям, знаходжу опору, впираючись спиною у двері, і б’ю чоловіка з двох ніг, цілячись в обличчя.

Але мій удар не влучає в ціль.

Він встигає ухилитися, перехоплює мої ноги й навалюється зверху всім тілом. Ловить мої руки і стискає зап’ястя. Дивиться в обличчя, хижо шкірячись.

— Де ти таку дику кішку підчепив? — посміхається той, що за кермом.

— На вулиці. Стояла недалеко від наших дівчаток. Або працює нишком, або конкуренти підсунули, — він продовжує утримувати мене й дивитися мені в обличчя. — Ось це нам і належить перевірити, тому що обидва варіанти нашого боса точно не влаштують.

— Я не працюю, — шиплю йому у відповідь. — Я просто… на подругу чекала.

— Ага, причому вже не вперше. Тільки подруги твоєї я щось жодного разу не бачив. А ось те, що твій погляд із побоюванням бігав навколо так, як ніби ти щось приховуєш, це я помітив. Втім, неважливо. За тебе можна буде виручити непогану суму, — його очі спалахують мрійливо. Так і бачу, як там миготять монетки немов в ігровому автоматі. — Тільки бруд із тебе відмити спочатку потрібно, — гидливо морщиться.

Він запускає руку під мою безформну куртку, намагаючись намацати груди. Але там знаходить перешкоду у вигляді такого ж мішкуватого светра, який заважає йому досягти мети. Іншою рукою чоловік продовжує міцно мене тримати. Не дозволю нікому лапати мої скарби! Не для цього брудного мерзотника я себе берегла.

У хід йдуть зуби. Подаюся вперед і з усієї дурі кусаю негідника за вухо.

— Сучка скажена! — кричить, хапаючись за вухо. А потім із розмаху б’є мене долонею по обличчю.

Боляче! Блін.

Але лапати перестав.

У всьому треба бачити плюси.

Схоже, моя агресія таки дала результат. Чоловік, відскочивши від мене, розглядає долоню, на якій видно краплі крові. Я ж забиваюся в куток, підібгавши під себе ноги й обхопивши їх руками. Кидаю на нього косі погляди, поки чоловік дістає телефон і комусь дзвонить.

— Бос, тут така справа, — починає він, дивлячись на мене, — ми дівчину зловили на нашій вулиці. Хто вона й чия — незрозуміло. Схоже, безхозна… Я її на нашій точці бачу не вперше… Ага. Зрозумів. Коротше, ми її запакували, веземо на склад. Відправиш оцінювача?.. Ага, добре. Прийнято.

Це я безхозна? Я що, на їхню думку, щеня якесь?! І що за оцінювач?

Розумію одне: ця розмова й ситуація в цілому нічого хорошого мені не обіцяють. Треба тікати, поки не пізно. З автомобіля мені не вибратися, тож залишається тільки один варіант: щойно вони виведуть мене з автівки, робити ноги за будь-яку ціну.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 2 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя зухвала, Ема Ноель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя зухвала, Ема Ноель"