Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"
- Жанр: Сучасний любовний роман
- Автор: Астра Вєєр
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Віка
Відчинити бардачок у чужій машині не найкраща моя ідея. Тепер його потрібно зачинити, але я продовжую сидіти з розкритим від подиву ротом.
Там валяються всякі дрібнички, серветки, папірці, зарядка і навіть шкарпетки. Але найважливіше нагорі - маленька оксамитова коробочка з ювелірного.
У мене перехоплює подих. Як? Невже Вітя зважився?
Але чому не заговорював про це? Міг хоча б натякнути, чимось себе видати. Напевно, хотів зробити сюрприз. Так-так, шокувати мене пропозицією руки і серця.
О боже, як романтично!
Перевіряю через вікно, мій хлопець поки не наближається до машини. Ми приїхали на заправку, і Вітя відправився оплачувати бензин, ще каву збирався купити. Він залишив мене в машині, а я ось така цікава дівчина взяла й виявила його таємницю.
Все, треба терміново зачинити і забути.
Зачиняю бардачок.
Дихаю глибше.
Ні, не можу.
Натискаю знову на кнопку, відчиняючи бардачок, і заглядаю в коробочку. Там каблучка! Тоненька, витончена, з блискучим камінчиком посередині. Мені подобається. Гарний смак у Віті. Приміряти б ще…
Помічаю, що він виходить із будівлі з двома стаканчиками. Швидше повертаю на місце коробочку, на час прощаюся з каблучкою і роблю вигляд, що просто сиділа, нудьгувала в очікуванні майбутнього нареченого. Ох, і понесло ж мене мріяти наперед.
Ми зустрічаємося півроку. Поки навіть не дійшли до стадії почати разом жити. І тут каблучка! Ні, вона не дає мені спокою. Ну як я тепер забуду про неї?
- Віко, з тобою все гаразд? - Вітя простягає мені стакан з гарячим напоєм.
- Т-так, все відмінно. Радію новому дню. Раптом сьогодні щось незвичайне трапиться? Знаєш, таке буває. Не чекаєш нічого, а тут хлоп і подарунок долі.
Здається, я себе видаю. Вітя спантеличено хмуриться, дивлячись на мої зміни. Тільки сиділа сонна, з бурчанням скаржилася на замовників, як ось уже підбадьорилася та на щось новеньке чекаю.
- У мене сьогодні нагрянуть подаруночки, - виїжджаючи з заправки, він підтримує розмову. - Обіцяли з податкової приїхати. Затримаюся допізна, тому навряд чи після роботи зустрінемося.
Хм-м... Пропалюю поглядом бардачок, знаючи, що лежить там і на мій пальчик проситься. Мабуть, не сьогодні. Ну добре, ще почекаємо. А я поки погортаю у каталозі весільні сукні.
Ой, це ж стільки всього ще потрібно купити!
Біля входу в будівлю офісу розлучаємося з Вітею.
- Не сумуй, крихітко. Я буду дзвонити, - хлопець цілує мене в щоку, і швидкими кроками віддаляється.
Ми разом працюємо в одній компанії, тут і познайомилися, коли в минулому році я підсіла до нього в кафе для співробітників. Спочатку спілкувалися, як колеги, потім поступово зближувалися і, як каже моя подруга, Вітя безнадійно поплив.
Підходжу до ліфта, працює тільки один, другий тимчасово вийшов з ладу. Але я не поспішаю йти до першого. Краще пропущу. Та й пройтися по сходах теж буває корисно.
Причина моєї затримки розслаблено стоїть у стильному дизайнерському костюмі, поглядає на платиновий наручний годинник, і чекає, коли за його величністю приїде кабінка.
Дивно, що Бєльський Кирило Олексійович не завів собі тут власний ліфт. З простим людом готовий навіть їздити. Цей Бєльський завідує айті-напрямком у нашій компанії. А його родина тримає головний пакет акцій і все контролює.
Подейкують, що характер у Кирила Олексійовича препоганий. Не так глянув на нього, не посміявся з його жарту - виженуть навіть без заяви. Жахливий тип, хоча зовні вродливий. Високий, ставний, помітно, що у відмінній формі. Гордий профіль, вольове підборіддя, аристократичний ніс. Ще у нього виразні очі, такі глибокі, пекучо-карі, як міцна ранкова кава. Ось він посміхнувся, і суворість на обличчі змінила чарівність. Уявляю, скільки за ним бігає жінок.
Та навіть вигадувати не треба - моя подруга одна з лютих фанаток сліпучого красеня Кирила. Постійно мене дістає балачками, який він пречудовий.
Я та ще кілька скромних співробітниць застрягли у коридорі, мовчазно розглядаємо пришестя на роботу розкішного боса. Решта, хто сміливіше, вже прилипли до нього і лізуть з питаннями. Підлабузничають, ясна річ. Всі знають, що в його відділі найвищі зарплати. Мене туди взагалі не тягне. Люблю своє робоче місце, звикла вже, мені і так добре.
Кирило Олексійович ввічливо пропускає жінок вперед, проходить за ними до ліфту. Бач, який чемний. Мене таким не проведеш.
Перевіряю час, треба поквапитись.
Піднімаюся по сходах на свій поверх у відділ замовлень реклами. Подумки я вже приміряю фату, не до роботи мені. Швидше б з подругою поділитися важливою новиною. Ще трошки і я стану на-ре-че-ною.
- Віко, тебе шеф викликав, - прямо з порога повідомляє мені наш старший менеджер.
- Навіщо? - напружуюся, що з самого ранку не дають мені спокою. Заважають новинами ділитися.
- Звідки я знаю? Сказав так - відправ до мене Ластівкіну Вікторію з речами. Я передав. Іди, дізнавайся!
- Чого? - на цей раз вже питання вилітає від шоку.
Зустрічаюся з подругою очима, ми разом працюємо менеджерами і на двох знімаємо квартиру на околиці міста. Марина мені махає з-за свого столу, що нічого не знає, в її очах не менше здивування, я це бачу.
От халепа!
Як же швидко добрі новини змінюють інші, зовсім недобрі. Хіба просто так звуть співробітників до шефа з речами? Напевно, чутки щодо скорочення кадрів збуваються.
Але чому тоді починають з мене? У мене відмінні показники, жодного зауваження і запізнення.
- Ви викликали, Миколо Сергійовичу? - нерішуче заповзаю в кабінет начальника нашого рекламного відділу.
- Так, Вікторіє, викликав. Заходь сміливіше, - начебто не грізно вимовляє, але у мене все одно передчуття чомусь кепське.
- Скорочення вирішили почати з мене?
А що сидіти і чекати, сама називаю причину.
Плакати хочеться, так прикро і соромно під зад отримувати. Чому я? Ну чому? У-у-у... як шкода себе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр», після закриття браузера.