Читати книгу - "Дарунок, Аст Квітка"

Моя подруга щасливо усміхнулася. Мені подобалося, коли вона усміхалася. Весь світ одразу сяяв золотим світлом її лагідної усмішки.

— Гаразд. Я спробую ще раз. Знайду чоловіка, народжу дитину… можливо, теж дівчинку, аби вона стала найкращою подругою твоєї доньки. 

Я її обійняла. Не так міцно, як колись, бо заважав живіт.

— Мені подобається твій настрій, так тримати. Але про Францію я не жартую. Я думаю про переїзд до Франції. Мене не відпускає Париж. Я хочу туди повернутися.

Дора здивовано глянула на мене. На її обличчі намалювалася збентежена усмішка.

— Ти серйозно? Париж? Ми разом переїдемо й будемо ходити по всіх цих модних крамницях? Я вже не дочекаюся! Лондон вже трохи діє на нерви з цими постійними дощами. 

— Готуйся до переїзду. Мені знадобилося трохи більше ніж пів року, аби переїхати до Лондона. Думаю, у зворотному порядку потрібно стільки ж часу. Починай збирати необхідну документацію, люба: віза, дозвіл на проживання й таке інше, — я підбадьорливо погладила її плече. 

— Що б я робила без тебе, Перс? — риторично запитала Дора, підіймаючись зі стільця. — Мені вже час бігти на роботу, сьогодні мене викликали в бюро на нічну зміну. Якщо тобі щось потрібно, то просто напиши і я тобі потім занесу. Не перевантажуй себе, Перс.

Я кивнула з усмішкою й піднялася, щоб провести Дору.

Після того, як Дора пішла, усе знову стало по-старому. Моя домівка занурилася в тишу.