read-books.club » Жіночий роман » Моє щастя, Шаграй Наталія 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє щастя, Шаграй Наталія"

32
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Моє щастя" автора Шаграй Наталія. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Моє щастя, Шаграй Наталія» була написана автором - Шаграй Наталія, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Жіночий роман".
Поділитися книгою "Моє щастя, Шаграй Наталія" в соціальних мережах: 
- Хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ти моє серце. Ти мої вітрила. Ти моя душа. Рідна, я все життя мрію провести з тобою. І я зроблю все, щоб ти була щаслива зі мною. Я кохаю тебе! Ти вийдеш за мене заміж? І від шоку я завмерла, що той ховрашок. В його очах закружляв страх. - Я кожен день щасливий з тобою, – здавленим голосом відказав він, очікуючи моєї відповіді. – Дай мені шанс.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
Глава 1

Нервовий смішок все ж злетів з моїх губ.

- Який татко? – витріщилася я на маму.

- Твій біологічний.

- А він що живий? – злетіло з моїх губ наступне запитання.

- І навіть не кашляє, – єхидно так додала мама.

- Е-е-е! а нащо мені татко? Я ж наче вже виросла з віку гострої потреби батьківської присутності?

- Ну, а твій татко якраз доріс до готовності стати батьком.

- Здорово! Тобто чуваку знадобилося всього лише двадцять п’ять років… А я то думаю, що це я інколи гальмую, а то я вся в татка.

- Поїдеш. Познайомишся. Ти ж страждала, що вже мохом стала покриватися в цьому «богом забутому селі», – начисто проігнорувала моє ниття мама.

- Не так вже й сильно я страждала.

- Ага!

- Мам, – визирнула я ще раз на морду, котра скромненько сиділа на терасі, під ялинкою – що це ще за стрьомний батько?

- Замолоду усі кози в золоті, – буркнула мама.

- А мені до нього точно треба їхати?

- А чого маю тільки я страждати?

- Мама?!!! – щосили обурилася я.

- Що мама? Твоєму таткові припекло побачити свою дороге дитя…єдине дитя.

- Чую стьоб у твоєму тоні…

- Євстахія, не мороч мені голову. Твій батько може бути вкрай наполегливим. І ота морда у нас на терасі те підтверджує. Рішення за тобою.

- Та що за батько такий, що через 25 років присилає якесь мурмило для знайомства з донькою?

- Той, видно, що й гадки немає, яка у нього виросла донечка.

- Так я ж не собака, яку можна коли не треба віддав, коли треба забрав?

- Ага! Але навіщось ти йому дуже потрібна, – ствердно так кивнула мама.

- Мам, зізнайся, він ідіот? – округлила я очі.

- А!!!Спробуй ці відкриття сама зробити.

- Дякую! Обійдусь. Мені якось і без нього нормально жилося.

- Дитя моє, рішення приймаєш ти, – гарно так мовила мама.

- А якось то так прозвучало, що наче мені й обирати нічого.

- Донечко, ти моє найкраще чудо в цьому житті. Може пора і твоєму батькові про це дізнатися?

- То ще нащо?

- Треба ж тобі знати, що за гени ти передаси своїм дітям.

- Яким дітям? Мені все подобається, як є.

- От-от, і я про те, – виразно так пограла мама бровами.

- Почекай, ти мене з дому сплавляєш?

- Чого відразу сплавляю? Я хочу, щоб ти побачила світ, знайшла себе, зрозуміла суть життя.

- Так у мене з цим все добре.

- Ага! І мені, здається, що коли твої внутрішні демони на тебе дивляться, то вони трохи переживають стрес і їх мучить фундаментальне питання, а хто з вас демон.

- Гей! Я твоя донька.

- І тому я знаю, що кажу.

- І ти мене отак спокійно відпустиш?

- Якщо подумати…отой чоловічок тебе бережно доставить до батька, у тебе будуть нові емоції. У мене спокій. У тебе новий життєвий досвід. У мене спокій. Гм!

- Ти мене булиш. І я все розповім бабусі.

- Ой! Обійдемося без цього…

- Реально, в мене може стрес від цього відкриття. Це вкрай зворушливо у своїх 25 відкрити, що ти маєш живого батька.

- Розумію.

- Мама!

- Та, Господи Всемогутній Боже, що? – закотила мама очі.

- Так я на Новий Рік планувала бути вдома.

- Чим займатися? За Максом своїм плакати?

- А! – різко остудила мене думка про Макса. – А план не такий вже й поганий, – замайоріли на моєму горизонті нові перспективи.

- Чудненько! – якось надто демонстративно пораділа мама.

Але думка забратися якнайдалі від Макса мені зайшла.

- Пішла збиратися, – натхненно підхопилася я.

За якусь годинку я зібрала свою валізу. Розгойдалася на своїх емоціях. Кілька разів сплакнула. Потім посердилася на свої сльози. Чого його плакати через якихось ідіотів. Бач, кому він такий контужений треба? Мені треба, мені! Але ж ні! Він же знає краще за мене, що мені треба. Злість додала рішучості. І я нарешті вийшла. Довго прощалася зі своїм котом, далі перейшла до пса…і мама все ж мене випроводила.  

  І ми поїхали. Нерви смикнулися тільки один раз, коли проїздили повз будинку Макса. Але я швиденько опанувала себе. Годі! Досить вже нити, плакати й жаліти себе. Іноді кохання буває і нещасним. Й з розбитим серцем люди теж живуть. Не пропаду.

 А щоб не думати про це перемкнулася на водія. Та за чотири години їзди ми стали, як рідні. Я тепер про нього знаю все. Чим цікавиться, захоплюється, що читає. Та ми майже стали друзі на віки. Й так заговорилися, що я й не помітила, як ми доїхали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє щастя, Шаграй Наталія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє щастя, Шаграй Наталія"