read-books.club » Жіночий роман » Більше не повертайся, Юлія Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Більше не повертайся, Юлія Бонд"

47
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Більше не повертайся" автора Юлія Бонд. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Більше не повертайся, Юлія Бонд» була написана автором - Юлія Бонд, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Жіночий роман".
Поділитися книгою "Більше не повертайся, Юлія Бонд" в соціальних мережах: 
– Я хочу розлучитися, – карбує Лев, а я посміхаюся. – Вражає. У цьому ресторані ти зробив мені пропозицію 8 років тому, пам'ятаєш? – Асю, давай без скандалів. Розлучимося швидко та без зайвого шуму. Квартира залишиться тобі, як ти хотіла. Зітхаю, але не від полегшення. – Два місяці тому, коли я попросила у тебе розлучення, ти сказав категоричне "ні". А зараз хочеш розлучитися швидко та без зайвого шуму. Дивний ти. – Тепер це не твоя проблема. – Отже, це проблема вже іншої жінки? У тебе є хтось? *** Заміж треба виходити з кохання, а я вийшла за розрахунком і прорахувалася. Чоловік мене ніколи не любив. Я була для нього зручною дружиною, вродливою жінкою для статусного чоловіка. Як це: жити у шлюбі, де подружжя один одного не кохають? І скільки це я ще можу терпіти?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 30
Перейти на сторінку:
Пролог

"І все у світі можна пережити. І кожен фініш – це, по суті, старт"

Ліна Костенко

Столик на двох біля вікна. Приглушена музика звучить тлом. Повільними ковтками я п'ю холодний, ігристий напій, насолоджуючись багатим фруктовим смаком з акцентом суниці.

Погляд примружених очей блукає по залу. Нічого особливого. Мене вже давно мало що чіпляє. Просто треба хоч якось відволіктися від нервової напруги, яка мене обплітає у свої сіті, як хижий павук.

Посмішка торкається губ. Ось він. Іде назустріч.

Помітив мене, ще б не помітив – яскраво-червона сукня, помада криваво-червона. Пасма хвилями лежать на плечах. Очі нафарбовані чорною тушшю, на віках стрілки. Просто та зухвало одночасно. Все, як він любить, точніше, любив колись. Хоча в цьому я тепер теж сумніваюся, бо наша історія про кохання, якого не було.

Не хочу реагувати на його появу гостро, але не виходить. Волоски на шкірі встають дибки. Серце зривається на галоп. Неймовірно душно, а він ще навіть не підійшов.

Лев Стельмах. Тридцять п'ять років. Прокурор Приморського району і за сумісництвом мій чоловік... поки що законний.

Іде просто на мене. Серйозний такий у своєму костюмі та білосніжній сорочці з розстебнутими двома ґудзиками на комірі.

Вертикальна складка залягла між брів. Кривуватий вигин губ.

Заріс щетиною. Такий колючий. Кінчики пальців поколює, тому що клітинна пам'ять проєктує дотик до його бороди. Неймовірно самотньою почуваюся в цей момент – так гостро, що хочеться напитися в мотлох і забутися.

Розгонистим кроком минає зал ресторану, зупиняється біля столика. Посмішка розповзається на його стиснутих губах. Пиха читається в карих очах. Виклик мені кидає? Та вже якось пофіг. Підсумок очевидний, ми до нього йшли досить довго. Кожен із нас постарався, розніс до фундаменту фортецю, яка називалася "сімейним життям".

– І тобі привіт, Стельмах. Присядеш?

Задерши голову, дивлюся на нього. В мені ні краплі жалю. В мені вже нічого немає, почуття ніби паралізовані. Я – порожня і розбита судина.

– Привіт, – коротко відповівши, з пихатою холодністю нагороджує поглядом.

Сівши на стілець, поважно відкидається на його спинку. Руку, зігнуту в лікті, кладе на стіл. Весь такий статусний з брендовим годинником на зап'ясті та шлейфом ексклюзивного парфуму – той самий аромат, що мені не подобався найбільше. Впевнена: сьогодні Стельмах щедро наніс його, щоб бісити мене вкотре. Ніколи раніше не розуміла: навіщо він так робить, зараз не розумію ще більше.

– Пити будеш? – киваю на почату пляшку ігристого. – Ах так… це ж жіночий напій. Справжні чоловіки люблять дещо міцніше.

Я без сарказму просто констатую факт.

– Пити не буду. За кермом, але пожерти не відмовлюся.

– Та, будь ласка. Рахунок все одно оплачуєш ти.

Навіть не сперечається, хоч у чомусь ми сьогодні зійшлися. Я ніколи не сплачувала рахунки, коли Стельмах запрошував мене до ресторану.

– Стейк. Салат Пригощайся, загалом, – підставляю тарілки, у мене апетиту немає, до їжі навіть не доторкнулась.

Бачити голодного мужика – особливий вид насолоди, особливо якщо врахувати, що цей мужик уже не твій. Значить, харчується він так собі. Годувати схоже нема кому.

З особливою насолодою спостерігаю, як Стельмах ножем розрізає стейк, наколює шматочок виделкою і до рота підносить. Так і хочеться сказати йому: "Не подавись".

– Що ти вирішив? – Дочекавшись, коли Лев проковтне шматок м'яса, питаю я.

Гучне зітхання. Столові прилади із шумом опускаються на стіл.

Тяжкий погляд. Очі в очі. Я не здаюся, дивлячись на нього спідлоба.

– Я хочу розлучитися, – карбує Лев, а я посміхаюся.

– Вражає. У цьому ресторані ти зробив мені пропозицію вісім років тому, пам'ятаєш?

Обводжу поглядом шикарний зал ресторану. За вісім років тут багато що змінилося: інтер'єр, кухня, персонал змінювався енну кількість разів. Але сам ресторан усі ці роки був "нашим" зі Стельмахом місцем. Романтичні вечері, перемоги, свята – відзначали саме тут.

Піддавшись уперед, Лев дивиться на мене з-під насуплених брів. Сердитий. Звісно, ​​він теж все пам'ятає. Тільки його вже нічого не вражає, як мене. Мене ж теж не вразило його рішення розлучитися – все до цього йшло дуже давно.

– Асю, давай без скандалів. Розлучимося швидко без зайвого шуму. Квартира залишиться тобі, як ти хотіла.

Зітхаю, але не від полегшення.

– Два місяці тому, коли я попросила у тебе розлучення, ти сказав категоричне "ні". А зараз хочеш розлучитися швидко без зайвого шуму. Дивний ти, Стельмах.

– Тепер це не твоя проблема, Асю.

– Отже, це вже проблема іншої жінки? У тебе є хтось?

По очах читаю: куди він мене посилає і як далеко.

– Гаразд, можеш не відповідати. Насправді мені пофіг, Стельмах, хто тепер має тобі мозок. Головне, що це тепер це роблю не я.

Він посміхається, дивлячись на мене своїми нахабними очима. І киває.

Чорт би його забрав! Такий самовпевнений без краплі жалю у погляді. Міг би удати, що йому справді шкода, що все так вийшло, адже він теж винен у тому, що наші стосунки зійшли нанівець.

Промокнувши губи паперовою серветкою, Лев тягнеться до гаманця: сплатити рахунок за вечерю. Я спостерігаю за рухом його рук, як дістає купюри з портмоне, кладе їх у спеціальну шкіряну папку.

Теж починаю збиратися. Встаю з-за столу.

– Ну, раз ти приїхав за кермом, може, тоді відвезеш мене додому?

– Я тебе відвезу.

Кивнувши у відповідь, починаю рухатися по залу ресторану. Чую за спиною його розгонисті кроки, інтуїтивно випрямляю спину і злегка похитую стегнами. Знаю, він зараз дивиться, поглядом ковзає по моїй фігурі. Хай дивиться. Це все востаннє.

_______________

Від автора. Рада бачити у новинці! Я вдячна вам за підтримку, а ще не забувайте додавати книгу до бібліотеки :)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Більше не повертайся, Юлія Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Більше не повертайся, Юлія Бонд"