Читати книгу - "Дарунок, Аст Квітка"

Термін пологів невпинно наближався. Від нашої розмови з Антаресом минуло не більше двох місяців. Я змирилася з думкою, що буду сама виховувати дитину, я не змирилася, що моя дівчинка буде рости без батька. 

Я таки залишилася в Британії, поновивши візу й подавши заяву на статус постійного резидента. Щоб повернутися до Парижа, мені потрібно пнутися зі шкіри, враховуючи, що біг у бюрократичному квесті — це не заняття для леді з пузом. Тим паче я настільки пройнялася цією похмурою естетикою, що не хотілося повертатися в Париж, який вже не був містом мого дитинства, а туристичною візитівкою Франції. Через це, до речі, я посварилася з Дорою. Вона назвала мене лицемірною брехухою, дала ляпаса й переїхала до іншого міста, як я потім дізналася від колег.

Мене покинула ще одна близька людина.

Після цього я бачилася з Антаресом. Мимоволі. Я саме відвідувала свою лікарку для щомісячного обстеження. Він безпардонно увійшов у кабінет, аби проконсультуватися з гінекологом щодо видалення пухлини в яєчниках. Мені стало неймовірно боляче, що Антарес навіть не глянув на мене.

Я досі пам'ятаю цей день. Я сиділа на кушетці, лікарка саме виписувала мені вітаміни й рекомендації. Раптом, увесь світ зупинився. До кабінету без жодного попередження увійшов Антарес, у своєму темно-синьому хірургічному костюмі, на кинувши на мене погляду, навіть не звернувши на мене уваги, навіть не давши натяку, що я хоча б щось для нього означаю. Зовсім нічого.

Він обговорював з моєю лікаркою якусь медичну справу, обмінюючись невідомими мені професійними термінами. Цікаво, а якщо вони зустрічаються? Це не було схоже, що Антарес у стосунках з цією жінкою, але укол ревнощів прошив мене.

Антарес вийшов точно так само, як і ввійшов. Після нього нічого не залишилося, окрім мого розтрощеного серця. Я була для нього всього лише пацієнткою, яка тепер вже не потребує його турботи. Він мене виписав.

З такими думками я лише агресивніше дряпала кухонну поверхню. Аж дитина так штовхнулася, що з очей іскри полетіли.

— Спокійніше, крихітко. 

Я вирішила прибрати на кухні й, мимоволі заглянувши в холодильник, зрозуміла, що в мене не буде ні обіду, ні вечері, якщо я не вийду за межі квартири й не куплю щось їстівне.

— Доведеться вийти на вулицю, маленька, — я усміхнулася, погладивши живіт.

Діставши з шафи просту чорну сукню, яка облягала моє тіло, і панчохи, я попрасувала речі й одягла сіре пальто. Відколи в мене з’явився живіт, єдиним зручним одягом були сукні, адже щоб одягти звичні джинси, потрібно було докласти неабияких зусиль. Перед виходом я кинула погляд на своє помешкання. Моя рідна простора квартира, оформлена в ніжних кольорах, яку я придбала за перші зароблені гроші. Згадалося, як Антарес кілька років просто жив у моїй квартирі, хоча в самого розкішний котедж за містом. Ми щовечора дивилися фільми у вітальні, розкинувшись на здоровенному пісочному дивані. Після того ми кохалися в спальні до пізньої ночі, аж поки обоє не виснажувалися й не засинали на моєму королівському ліжку. Ми снідали на кухні, моїй завжди світлій і білій кухні.

А потім це все зникло, хоча його речі, які я не насмілилася викинути, залишилися. Бува, іноді дістаю його футболку з шухляди й захлинаюся його ароматом, неначе він тут. Я так і не зрозуміла, у яку мить ми втратили нас. 

Зітхнувши, я вийшла зі свого затишного помешкання. 

Вийшовши на вулицю, у мене виникло бажання повернутися додому. Сльота. Дрібний і мерзенний дощ. Краплі розбиваються об бруківку й стукають по дахах ґанків. Я перейшла широку дорогу й нарешті опинилася в місцевому супермаркеті.

Я не любила лондонські супермаркети. Це радше сховище напівфабрикатів, ніж справжньої їжі. Але знайшовши трохи овочів і фруктів, я відправилася на касу самообслуговування. Оплативши покупки, я забрала пакунок і вийшла з просторого павільйону.

Дорогою я розглядала вітрини крамниць, які вже ввімкнули вечірні підсвітки, людей, які поспішали додому, автівки, які опинилися в черговому корку. Я дійшла до переходу і вже зібралася переходити дорогу. Я ступила на проїзну частину і яскраве світло фар засліпило мене, а автівка заскрипіла колесами по асфальту. Після цього я вже нічого не відчувала.