Читати книгу - "Дарунок, Аст Квітка"

Деякий час я просто лежала на ліжку й ридала, а коли геть вибилася з сил, задрімала. Мене не турбували якісь жахіття чи щось ще гірше. Я просто кілька годин пролежала в напівсні, давши собі можливість переварити всі ранкові події. 

Коли я вдруге прокинулася, відчула легку й майже звичну пульсацію. Моя донька подавала сигнал, що хоче їсти, хоча для сніданку було трохи пізно. Годинник на стіні навпроти мого ліжка показував чверть по першій. Я досі не снідала й не піднялася з ліжка. Моя дитина була досить впертою. Вона продовжувала штовхатися, з кожним разом все наполегливіше й наполегливіше.

— Ти не заспокоїшся, так? — запитала я у своєї крихітки, хоча у відповідь отримала ще сильніші поштовхи, що змусило мене усміхнутися. 

Відчуваючи невідворотну потребу встати, я змусила своє тіло хоча б сісти на ліжко, а потім повільно піднятися. Тепер про себе нагадував поперек.

Почувши дзвінок у двері, я неспішно рушила в коридор, тримаючись за поперек. Я таємно сподівалася, що це Антарес вирішив помиритися зі мною й за дверима на мене чекає букет троянд, а потім — пристрасне возз’єднання в спальні.

Але мої надії розвінчалися, коли я побачила за порогом квартири неймовірно життєрадісну Дору, неначе вона не працювала вже о четвертій ранку. Хоча те, що ця руда бестія мене відвідала — знак, що в мене в житті все налагодиться.

— Привіт, дівчатка! Як ви? Бачу, я вчасно прийшла — ви, мабуть, ще не снідали, — прощебетала Дора, увійшовши до мого помешкання.

Відколи вона дізналася про вагітність, відтоді звертається до мене й моєї дитини “дівчатка”. Дора мріяла стати хрещеною матір’ю моєї доньки, хоча боялася, що Антарес буде проти її кандидатури. Можу зараз її втішити — тепер Антарес зник з мого життя й навіть не з’явився в житті нашої доньки.

— Рада тебе бачити, Доро. І так, ми ще навіть не снідали. Я щойно прокинулася.

— Кому ти брешеш? Ти відповіла на моє повідомлення ще о шостій. Чому досі нічого не їла, Перс? Ти вагітна. Тобі варто ретельніше слідкувати за своїм здоров’ям, — з докором мовила моя подруга, роззувшись і попрямувавши на мою кухню.

Вона увімкнула світло й почала розкладати свої покупки. Сьогодні наш пізній сніданок складався з кількох хрустких круасанів, яблучного соку й мого улюбленого м’ясного пирога, який Дора чудово готувала. Я брала в неї рецепт цього пирога, але з незрозумілих причин він не був таким смачним, як у Дори, хоча на вигляд і запах був ідентичним.

— У мене був важкий ранок. Ми з Антаресом вже встигли розбігтися. Він навіть не мав сміливості сказати це мені в очі. Зателефонував і попросив зустрічі, але я про все здогадалася. 

— А він знає про дитину? — обережно запитала Дора. 

— Я сьогодні йому сказала. На жаль, він не дуже зрадів. Уявляєш, хотів відправити мене на аборт, — я спародіювала його голос з глузливою посмішкою, хоча всередині все горіло від болю, і ще додала: — А, і він сказав, що якщо мені потрібна фінансова допомога, то можу звернутися до нього. Мені вже нічого не потрібно від нього.

— Він така мразота, що аж гидко. Ти не хвилюйся, тобі його гроші не потрібні. У тебе хороша робота, після народження дитини ти можеш працювати віддалено, — на випередження заспокоїла мене Дора.

Вона так добре відчувала мої потреби.

Я просто хотіла когось обійняти й знайти підтримку. У цю мить мені бракувало батьків.

Я сама родом з Франції, але навчалася в Оксфорді, а потім оселилася в Лондоні. Двічі на рік я поверталася в Париж під час відпустки до батьківського дому. Тепер я розумію, що, скоріш за все, доведеться назавжди закрити главу мого життя під назвою “Британія”.

Дора розігріла пиріг і ми узялися до сніданку. Моїй донечці дуже сподобався сніданок, вона час від часу штовхалася, неначе хвалила мене за те, що я нарешті поснідала. Пиріг смакував просто неймовірно, Дора чудово постаралася. На десерт ми з’їли ще хрусткі круасани з рум’яною скоринкою, запиваючи яблучним соком. Моя подруга хотіла щось мене запитати, але не наважувалася й це було досить помітно. На її обличчі застигла суміш вагання й невпевненості.

— Слухай, Персефоно… я ж стану хрещеною мамою для твоєї доньки? — запитала Дора, витираючи губи від залишків їжі й помади. 

— Звісно, ще й питаєш. Я не знаю людини, яка годиться на цю роль більше, ніж ти. Ми стільки всього пройшли разом і це буде дивно, якщо ти не станеш хрещеною для моєї крихітки.

— Для мене це велика честь. Я завжди мріяла стати для когось другою мамою. Ми б стали найкращими подругами вже втрьох: ти, я і твоя донька.

Я захихотіла, подивившись на неї з удаваним скепсисом:

— Ще рано малечі дружити з дорослими тітками.

— Звісно… — вона зробила довгу павзу, перш ніж продовжила: — Персефоно, я не Антарес, я тебе підтримаю в будь-яку мить. Ти можеш на мене завжди розраховувати.

— Дякую, Доро. Твоя підтримка неоціненна. Дехто теж хоче подякувати тобі.

Я притулила її долоню до свого живота. Моя донька штовхалася, відточуючи свої боксерські навички. У моєму серці щоразу щось зароджувалося нове, коли я відчувала поштовхи малечі. Дора широко усміхнулася, морквяні веснянки на її обличчі засяяли дрібками золота.

— Така маленька, а вже справжня боксерка… Я справді щаслива за тебе, Перс. Я ніколи не зможу відчути поштовхи своєї дитини, — її голос ледь помітно затремтів.

Я стиснула губи в одну смужку. Дора не могла мати власних дітей. Через це ускладнювався пошук чоловіка, бо всі, кого вона зустрічала, мріяли про дітей.

— Доро, мої слова даремні, але подумай, чи не варто тобі поїхати в іншу країну й пройти курс лікування там? Ти така добра й щира, ти просто зобов’язана стати комусь рідною мамою, аби поділитися з малюком своєю любов’ю. Ти їдеш зі мною у Францію. У мене скоро закінчується віза. Ми знайдемо тобі хорошого чоловіка, ти пройдеш лікування й зможеш мати дітей, — рішуче настановила я, тримаючи Дору міцно за руку.