Читати книгу - "Під куполом"

— Атож. Може, це й негарна ідея, але якщо нам усім доведеться тікати… якщо ми всі зберемося там… ми зможемо захистити генератор. Я розумію, це звучить божевільно щодо штуки, яка породила вся наші проблеми, але ми не можемо дозволити Ренні заволодіти тією коробочкою.

— Я сподіваюсь, до відтворення облоги Аламо[392] у яблуневому саду не дійде, — сказав Роммі, — але сенс у твоїй ідеї є.

— Є й іще дещо, що ми можемо зробити, — продовжував Джо. — Це трохи ризикова операція, і взагалі, можливо, не потрібна, проте…

— Давай, кажи, — заохотила його Джулія. Вона дивилася на Джо Макклечі з благоговійним трепетом.

— Ну… Роммі, лічильник Ґайґера все ще лежить у вашому фургоні?

— Та думаю, що так.

— Може, хтось зміг би повернути його до протиатомного сховища, туди, де він лежав раніше. — Джо обернувся до Джекі з Ліндою. — Хтось із вас міг би це зробити? Тобто я розумію, вас обох звільнили.

— Гадаю, Ел Тіммонс міг би нас туди пустити, — сказала Лінда. — А Стейсі Моґґін він запустить без проблем. Вона з нами. Вона не тут тільки тому, що зараз у неї чергова зміна. Але навіщо такий ризик, Джо?

— Тому що… — він говорив з нехарактерною для нього повільністю, намацуючи слова. — Ну… там є радіація, так? Небезпечна радіація. Вона там, як пояс… я можу закластися, крізь цей пояс можна проїхати взагалі без усякого захисту і не постраждати, якщо їздити швидко і не часто… але ж вони про це не знають. Проблема полягає в тому, що вони взагалі не знають про радіацію. І не взнають, якщо не матимуть лічильника Ґайґера.

Джекі насупилась.

— Сама по собі це крута ідея, хлопче, але мені в цій ідеї не подобається те, що Ренні прямо вказується на місце, куди ми збираємося. Це суперечить моїй ідеї безпечної схованки.

— Це не обов'язково робити, — сказав Джо. Він говорив так само повільно, намацуючи слабкі місця. — Принаймні не достеменно так. Одна з вас може зв'язатися з полковником Коксом, правильно? Сказати йому, щоб зателефонував до Ренні й повідомив, що вони зафіксували присутність радіації. Кокс може йому сказати щось на кшталт: «Ми не можемо її визначити точно, бо вона то з'являється, то згасає, але рівень доволі високий, можливо, навіть летальний, тож будьте обережні; у вас там часом нема лічильника Ґайґера?»

Запала довга тиша, поки обмірковувалися його слова. А тоді промовив Роммі:

— Ми доставимо Барбару і Расті на ферму Маккоя. І самі переберемося туди, якщо доведеться… а так воно, напевне, і станеться. А якщо вони спробують туди дістатися…

— Побачать на шкалі Ґайґера такий стрибок, що тікатимуть назад до міста, прикривши руками свої нікчемні сіменники, — скреготнув Ерні. — Клер Макклечі, а в тебе синок таки геній.

Клер міцно обняла Джо, цього разу обома руками.

— Аби ж то мені ще якось привчити його прибирати у своїй кімнаті.

20

Горес лежав на килимку у вітальні Ендрії Ґріннел, утвердивши писок в себе на лапах, а очі на жінці, з якою його залишила його хазяйка. Зазвичай Джулія всюди брала його з собою; вдачу він мав спокійну і ніколи не створював клопоту навіть там, де були коти, котрих він ігнорував через їхній, як у дурзілля, запах. Але цього вечора Джулії подумалось, що Пайпер Ліббі, либонь, буде боляче бачити живого Гореса в той час, як її собака загинув. Також вона помітила, що Горес подобається Ендрії, і разом з цим подумала, що коргі допоможе її подрузі відволікатися від абстинентного синдрому, котрий трохи послабшав, але зовсім ще не пропав.

Якийсь час так і було. Ендрія знайшла гумовий м'ячик у коробці з іграшками, які вона тримала для свого єдиного онука (котрий давно уже вийшов з іграшкового віку). Горес слухняно ганявся за м'ячиком і приносив його назад, хоча не вбачав у цьому великої для себе цікавості; йому більше подобались м'ячики, котрі можна було ловити в повітрі. Але робота є роботою, і він продовжував її виконувати, поки Ендрія не затрусилася так, ніби їй раптом стало холодно.

— Ох, ох же курва, знову найшло.

Вона лягла на диван, цілком перейнята дрижаками. Одну з диванних подушок вона притисла собі до грудей, а очима втупилась у стелю. Скоро в неї почали торохтіти зуби — вельми дратівливий звук, на думку Гореса.

Він підніс їй м'ячик, сподіваючись її розрадити, але вона його відштовхнула.

— Ні, миленький, не зараз. Дай мені пережити це.

Горес поклав м'ячик перед вимкненим телевізором і сам ліг. Тремтіння жінки трохи притишилось, і разом з цим притишився її хворобливий запах. Руки, що стискали подушку, розслабилися, коли вона спершу почала куняти, а невдовзі й захропла.

Що значило — настав час поживи.

Горес знову гулькнув під стіл, пройшов по конверту з коричневого манільського паперу, де лежали матеріали справи ВЕЙДЕР. За конвертом лежала попкорнова Нірвана. О, блаженний пес!

Горес усе ще обжирався, виляючи безхвостим задком від насолоди, що майже дорівнювала екстазу (розсипані там бубки були надзвичайно маслянисті, фантастично солонуваті і — що найкраще — ідеально витримані), коли знову заговорив мертвий голос.

«Передай їй це».

Але ж він не міг, його хазяйка пішла.

«Іншій передай».

Мертвий голос не терпів відмов, та й усе одно попкорн вже майже весь закінчився. Горес собі відзначив кілька останніх розпукавок на майбутнє, а тоді почав задкувати, поки конверт не опинився перед його носом. На мить він було забув, що мусив зробити. Але тут же згадав і вхопив конверт зубами.

«Гарний собака».

21

Щось холодне лизнуло Ендрії щоку. Вона відпихнула його геть і перевернулася на бік. На пару секунд вона знову майже втекла назад у цілющий сон, але відтак пролунав гавкіт.

— Замовкни, Горесе, — накрила вона собі голову подушкою.

Знову гавкіт, а слідом тридцятичотирьохфунтовий коргі гепнувся їй на ноги.

— Ах, — скрикнула Ендрія, сідаючи. Перед нею була пара сяючих світло-карих очей і хитро усміхнений писок. От тільки щось стирчало на заваді його усміху. Конверт з коричневого манільського паперу. Горес впустив його їй на живіт і зістрибнув на підлогу. Йому не дозволялося вилазити на меблі, окрім його власних, але скидалося на те, що вимога мертвого голосу потребувала нагального виконання.

Ендрія підібрала конверт з вм'ятинами від зубів Гореса і ледь помітними слідами його лап. Побачила прилипле до конверта ядерце попкорну і змахнула його геть. Хтозна, що там всередині, але промацувалося щось доволі грубе. На лицьовому боці конверта йшов напис великими друкованими літерами: СПРАВА