Читати книгу - "Під куполом"

Відповіддю на її слова була тиша.

— А тепер думайте, — сказала Джекі, коли всі трохи попустилися. — Розказавши вам про те, що збираємося зробити ми з Ліндою, я започаткувала справжню змову. І тому хочу просити вас проголосувати. Хто хоче залишатися з нами, хай підніме руку. Ті, хто рук не піднімуть, можуть звідси піти, за умови, якщо дадуть обіцянку не патякати про те, що ми тут обговорювали. Чого, втім, навряд чи комусь схочеться робити; якщо не розказувати, хто тут був і що тут обговорювалося, не постане потреби пояснювати, яким чином ви це почули. Це небезпечно. Ми можемо опинитися у в'язниці або з нами станеться щось іще гірше. Отже, давайте подивимося, скільки підніметься рук. Хто хоче залишитись?

Першим руку підняв Джо, не забарилися услід за ним і Пайпер, Джулія, Розі та Ерні Келверт. Одночасно підняли руки Лінда і Роммі. Лісса подивилася на Клер Макклечі. Клер зітхнула, киваючи. Обидві жінки підняли руки.

— Ти молодчага, ма, — посміхнувся Джо.

— Якщо ти хоч колись розкажеш своєму батькові, у що я тобі дозволила вляпатись, — почала вона, — ніякого Джима Ренні не знадобиться, щоби тебе покарати. Я зроблю це власноруч.

19

— Лінда не може йти в департамент поліції, — заговорив Роммі. Звертався він до Джекі.

— А хто ж тоді?

— Ви і я, милочко. Лінда піде на великі збори. Де шістсот-вісімсот свідків можуть потім сказати, що її там бачили.

— Чому це я не можу? — не погодилась Лінда. — Це мого чоловіка вони вхопили.

— Ось саме тому й не можете, — просто сказала Джулія.

— Як ви думаєте це робити? — запитав Роммі у Джекі.

— Ну, я пропоную нам одягнути маски…

— От і всі діла, — промовила Розі, скорчивши гримасу. Всі розсміялися.

— Нам пощастило, — сказав Роммі. — У мене в магазині величезний вибір гелловінських масок.

— Може, я буду Русалонькою, — промовила Джекі дещо замріяно. Зрозуміла, що всі на неї дивляться і зашарілась. — Та все одно ким. У будь-якому випадку нам потрібна зброя. Я маю вдома запасний пістолет — «Беретту». А у вас є що-небудь, Роммі?

— Я відклав декілька штук гвинтівок до сейфа в кабінеті. Мінімум одна там з оптичним прицілом. Не скажу, ніби я передбачав, що наближається щось саме таке, але я відчував, що щось таке наближається.

Заговорив Джо:

— Вам також знадобиться транспорт для відходу. Але не ваш фургон, Роммі, бо його кожний знає.

— У мене є ідея щодо цього, — сказав Ерні. — давайте візьмемо якусь машину зі стоянки салону «Уживані автомобілі Джима Ренні». Там у нього є з півдюжини фургонів з великим пробігом, які він ще навесні прикупив у телефонної компанії. Вони стоять віддалік, позаду всіх інших. Скористатися машиною, яка належить йому, це була б, як ви це звете — знаменна справедливість.

— А яким таким чином ви збираєтесь дістати ключа? — спитав Роммі. — Залізти в його кабінет в тім салоні?

— Якщо в тієї машини, яку ми виберемо, не електронна система запалювання, я її й без ключа заведу, — запевнив Ерні. І додав, насуплено дивлячись на Джо: — Я волів би, щоб ти не розповідав про це моїй онуці, юначе.

Джо відреагував на це пантомімою, показуючи, ніби він зашморгує собі рота на зіпер, що викликало новий вибух загального реготу.

— Початок надзвичайних міських зборів призначено завтра на сьому вечора, — сказала Джекі. — Якщо ми ввійдемо до поліцейської дільниці десь близько восьмої…

— Можна зробити краще, — перебила її Лінда. — Якщо я мушу йти на ті кляті збори, нехай з цього буде хоч якась користь. Я одягну сукню з великими кишенями і візьму з собою поліцейську рацію — ту, запасну, яку я завжди вожу в моїй власній машині. Ви двоє сидітимете у фургоні напоготові.

У кімнаті немов забриніло напругою, всі це раптом відчули. Діло почало набувати справжності.

— Біля дебаркадеру позаду мого магазина, — кивнув Роммі. — Щоб залишатися непоміченими.

— Тільки-но Ренні візьметься за свою промову, — продовжила Лінда. — Я подам вам потрійним клацанням виклик по радіо. Це буде сигнал вам вирушати.

— А скільки полісменів може бути в дільниці? — запитала Лісса.

— Можливо, мені вдасться про це дізнатися у Стейсі Моґґін, — сказала Джекі. — А втім, багато людей там не мусить бути. Навіщо їм там сидіти? Наскільки Великому Джиму відомо, не існує ніяких підпільних «друзів Барбі» — є лише створені ним самим солом'яні опудала, якими він усіх лякає.

— Крім того, він потурбується, щоби його ніжна срака добре охоронялася, — додала Джулія.

На це теж дехто засміявся, але дуже стурбованою виглядала матінка Джо.

— Але ж у поліцейській дільниці все одно хтось залишиться, не важливо, скільки саме їх там буде. Що ви збираєтесь робити, якщо вони почнуть вам опиратися?

— Не почнуть, — запевнила Джекі. — Ми їх самих позамикаємо у камерах раніше, ніж вони зрозуміють, що відбувається.

— А якщо вони все-таки будуть опиратися?

— Тоді ми будемо намагатися нікого не вбити, — голос Лінди звучав спокійно, але очі в неї були, наче в істоти, котра останнім зусиллям волі зібрала всю свою хоробрість для того, щоб порятуватися. — Хоча вбивства, либонь, все одно будуть, якщо Купол залишиться стояти довший час. Страта Барбі й мого чоловіка на Меморіал-плазі стане в цій справі лише початком.

— Ну от, скажімо, ви їх звідти витягли, — промовила Джулія. — Куди ви їх дінете? Привезете сюди?

— Не можна, — заперечила Пайпер і торкнулася своїх все ще припухлих губ. — Я вже в чорному списку Ренні. Не кажучи вже про того парубка, що тепер виступає в ролі його персонального охоронця, Картера Тібодо. Мій пес його погриз.

— Ніяке місце поблизу центру міста не годиться, — сказала Розі. — Вони можуть обшукувати всі будинки підряд. Бачить Бог, копів у них тепер достатньо.

— Плюс усі ті, хто тепер носять на руках голубі пов'язки, — додав Роммі.

— А якщо до якоїсь хатки на озері Честер? — спитала Джулія.

— Можливо, — погодився Ерні, — Але вони до цього теж можуть додуматися.

— І все одно це, либонь, найкращий варіант, — сказала Лісса.

— Містере Берпі, — запитав Джо. — А у вас є ще рулони свинцевого полотна?

— Аякже, тонни. І зви мене Роммі.

— Якщо містер Келверт зуміє завтра вивести фургон і ви сховаєте його за універмагом, ви ж можете туди завантажити завчасно порізані шматки свинцевого полотна? Такого розміру, щоби прикрити ним вікна?

— Гадаю, так…

Джо перевів погляд на Джекі:

— А ви можете зв'язатися з полковником Коксом, коли виникне потреба?

— Так, — одночасно відповіли Джекі й Джулія, здивовано перезирнувшись.

У Роммі прояснішало лице.

— Ти думаєш про стару ферму