Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Таке розуміння співвідношення положень Конституції, з одного боку, та правил інших нормативно-правових актів, — з іншого, у принципі, знайшло відображення в частинах четвертій та п’ятій ст. 9 КАС. Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС «у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу». Отже, при вирішенні адміністративними судами в межах їх компетенції спорів закони, міжнародні договори, укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів не можуть застосовуватись усупереч Конституції України, хоч би питання про конституційність таких актів і належало до юрисдикції Конституційного Суду. І тільки «у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акту Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта» (ч. 5 ст. 9 КАС). Таку ухвалу може прийняти суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції на будь-якій стадії розгляду справи. Звідси непрямо випливає і при тлумаченні за допомогою висновку a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого за наявності визначеності стосовно невідповідності закону, указу Президента України чи постанови Кабінету Міністрів Конституції України застосуванню підлягає Конституція, а не названі нормативно-правові акти, що їй суперечать, а звертатись у таких випадках до Верховного Суду для подальшого вирішення питання про конституційність закону чи іншого правового акту не слід. Це правило не суперечить ч. 4 ст. 9 КАС чи іншому будь-якому законодавчому положенню, а тому підлягає застосуванню.

Ст. 8 ЦПК вирішує ці ж питання дещо інакше. Приписується застосовувати акт законодавства, що має вищу юридичну силу «у разі невідповідності правового акта закону або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України» (ч. 4 ст. 8 ЦПК). Встановлено також, що у разі, коли закон не відповідає міжнародному договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК). Отже, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства правила Цивільного процесуального кодексу України про застосування актів вищої юридичної сили не містять посилання на Конституцію. Але слід зробити висновок про те, що у цивільному судочинстві закони та інші нормативно-правові акти не можуть застосовуватись у разі їх суперечності Конституції згідно із положеннями ч. 1 ст. 8 ЦПК («суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України»). Вирішувати справи «відповідно до Конституції» означає, зокрема, необхідність враховувати її найвищу юридичну силу.

Отже, зазначена невідповідність частини п’ятої ст. 8 ЦПК частині четвертій ст. 9 КАС не перешкоджає тому, щоб ч. 5 ст. 9 КАС і ч. 3 ст. 8 ЦПК тлумачились однаково.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КАС і ч. 3 ст. 8 ЦПК суд загальної юрисдикції має звертатись до Конституційного Суду у разі сумнівів, які мають розумітись як невизначеність. За наявності достатньої визначеності щодо невідповідності закону чи іншого акту, питання щодо відповідності якого Конституції України належить до юрисдикції Конституційного Суду, суди загальної юрисдикції згідно із ч. 4 ст. 9 КАС і ч. 1 ст. 8 ЦПК мають застосовувати акт вищої юридичної сили, тобто Конституцію України. Тобто, впевненість суду загальної юрисдикції у невідповідності закону чи інших актів, питання про конституційність яких належить до юрисдикції Конституційного Суду, Конституції України, є підставою для незастосування такого закону чи іншого акта, а не для звернення до Верховного Суду для подальшого вирішення питання про конституційність відповідно закону чи іншого акта.

Інший варіант дій суду загальної юрисдикції на випадок невідповідності закону Конституції України передбачений ст. 83 Закону «Про Конституційний Суд України». Зупиняти провадження з метою подальшого вирішення Конституційним Судом питання про відповідність закону Конституції ця стаття приписує «у разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом». Тобто, сама по собі навіть суто суб’єктивна і необґрунтована заява сторони про конституційність (неконституційність) положення закону, якщо проти цього заперечує інша сторона (хоч би суто суб’єктивно і необґрунтовано), свідчить про наявність спору і є підставою для зупинення судом загальної юрисдикції провадження у справі з метою подальшого вирішення питання про конституційність закону.

У даному випадку йдеться про колізію між правовими нормами, що є спеціальними, і такими, що встановлені пізніше прийнятими законодавчими актами (такими є правові норми, що встановлені ч. 3 ст. 8 ЦПК і ч. 5 ст. 9 КАС), з одного боку, і загальною правовою нормою, що встановлена раніше прийнятим законодавчим актом (такою є правова норма, що передбачена ст. 83 Закону «Про Конституційний Суд України»), — з іншого. Унаслідок сумісності правових норм, про колізію між якими йдеться, застосування правила про перевагу при правозастосуванні спеціальної норми є неможливим. Перевагу слід надати правовим нормам, що передбачені ч. 3 ст. 8 ЦПК і ч. 5 ст. 9 КАС, оскільки вони встановлені пізніше прийнятими законодавчими актами. Переважному застосуванню підлягають і правові норми, які логічно закріплені в ч. 5 ст. 9 КАС і ч. 3 ст. 8 ЦПК, виявляються при тлумаченні за допомогою висновку a contrario і відповідно до яких у разі відсутності у суду відповідних сумнівів він не повинен звертатись до Верховного Суду, а має вирішити справу з урахуванням правила про субординацію нормативно-правових актів.

Із практики Конституційного Суду України відомо, що він розглядав поодинокі справи про конституційність нормативно-правового акта за поданням Верховного Суду України, хоч звернення судів з відповідними клопотаннями до Верховного Суду були численними.

5. Далі виникає питання про співвідношення понять норм Конституції (правових норм, встановлених Конституцією) і положень Конституції. Положення Конституції — це структурно виокремлені частини її тексту. Правові норми не можна ототожнювати з положеннями законодавства взагалі. А правові норми, що встановлені Конституцією, і положення Конституції не можна ототожнювати тим більше. Цьому твердженню протистоїть думка, сформульована С. В. Шевчуком: «При уважному вивченні