Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

конституційних норм важко не помітити їх важливої особливості — вони сформульовані у вигляді відкритого тексту, а отже, являються собою «пусті судини», які треба заповнити конкретним змістом у процесі реалізації Конституції»[444]. А заповнювати зазначені «пусті судини» повинні, звичайно, суди[445]. Нас на даному етапі цікавлять «норми», «сформульовані у вигляді... тексту». Справа в тому, що частини тексту Конституції — це положення Конституції, які формулюють правові норми, але до правових норм зміст положень Конституції не зводиться. У цьому суть проблем і прямої дії правових норм, що встановлені Конституцією, і вищої юридичної сили цих норм.

«Судини», які С. В. Шевчук характеризує як пусті, є переповненими. А те, чим вони наповнені, пізнається шляхом врахування світового правового досвіду правотворчості і правозастосування, досвіду наукових досліджень, а також соціального контексту. Тож суди при здійсненні правосуддя повинні задумуватись не над тим, чим заповнити «пусті судини», а над тим, як зрозуміти те, що в цих судинах міститься».

Конституцієдавець, законодавець, інші правотворчі органи не залишили для судів будь-якої пустоти у «судині», що називається правом. Навіть у випадках, коли судова практика визнається обов’язковою, вона не є джерелом права, хоч би її законодавець і називав такою. Вона є лише певним розумінням правових норм, встановлених Конституцією, законами, іншими нормативно-правовими актами. А цьому розумінню у відповідних випадках надається обов’язкового значення.

Оскільки у положеннях Конституції вміщуються не тільки правові норми, а й декларації конституцієдавця, виникає потреба у виокремленні положень, що встановлюють правові норми, від положень, що вміщують у своєму змісті правові норми і декларації. Останні зазвичай позначаються як принципи.

6. У Конституції слово «принцип» у розумінні положення найвищого рівня узагальнення вживається тільки у ст. 8 (стосовно верховенства права) і ст. 18 (тут йдеться про загальновизнані принципи міжнародного права). Термін «засади» вживається частіше. При цьому в нього вкладається різний зміст: 1) засади як принципи права (основні засади судочинства — ст. 129 Конституції; здійснення влади на засадах її поділу на три гілки — ст. 6 Конституції); 2) засади як конкретно визначені підстави, наприклад, договірні (ст. 142, 143 Конституції); 3) засади як конкретні правила («правопорядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» — ст. 19 Конституції); 4) як засади життя та діяльності суспільства та держави, її органів (суспільне життя ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності — ст. 15 Конституції; Верховна Рада визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики — ст. 85 Конституції); 5) засади як найбільш важливі правові норми, що регулюють відповідні відносини (засади регулювання демографічних та міграційних процесів— п. 10 частини першої ст. 92 Конституції; засади цивільно-правової відповідальності — п. 22 частини першої ст. 92 Конституції).

Конституційний Суд в одному із своїх рішень звернув увагу на «один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права», відповідно до якого «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі»[446]. Суддя Конституційного Суду О. М. Мироненко в окремій думці стосовно рішення Конституційного Сулу від 13 травня 1997 р. у справі щодо несумісності депутатського мандату[447] назвав принципом Основного Закону відповідальність перед Богом, власного совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, хоч ці положення закріплені в преамбулі Конституції України, не мають регулятивного значення, а є деклараціями, що є такими ж далекими від життя, як небо від землі.

Не дивлячись на розмаїття того розуміння поняття принципів (основних засад), що випливає із Конституції і законів України, із наукових джерел, все ж є достатні підстави для твердження про те, що принципи (основні засади, засади) — це нормативні положення, що вміщують у собі правову норму і декларацію. Це стосується і конституційних принципів. Конституційні принципи — це значна частина змісту Конституції. Цим Конституція і відрізняється від законів. Останні можуть формулювати принципи, але це — незначна частина їх змісту.

Отже, положення Конституції, які встановлюють правові норми, тлумачаться так же, як і положення інших законів. Тлумачення конституційних принципів є вельми складною задачею, бо у їх змісті треба виявити ту частку, що формулює правову норму, і ту частку, в якій проголошується декларація конституцієдавця про його політичні, економічні і соціальні наміри. Ця задача ще більше ускладнюється тією обставиною, що межа між правовою нормою і декларацією з часом змінюється на користь правової норми. Тому тлумачення та застосування конституційних принципів як безпосередніх нормативних регуляторів суспільних відносин потребує граничної обережності, бо передбачає, як правило, обґрунтування того, чому не підлягають застосуванню певні положення законів чи інших нормативно-правових актів, що суперечать конституційним принципам. Судова практика свідчить про те, що необхідна обережність при цьому не виявляється. Це явище можна кваліфікувати як небезпечне з огляду на те, що у такий спосіб іде формування вітчизняної моделі тлумачення і застосування Конституції, яка лише на перший погляд є протилежною радянській, а насправді є рецидивом радянського досвіду.

7. Особливе занепокоєння викликає та обставина, що відсутнє саме прагнення до математично точного визначення змісту та юридичного значення конституційних принципів. Натомість при мотивуванні судових рішень на самому початку їх мотивувальних частин інколи наводиться ціла низка конституційних принципів, що взагалі виключає визначення їх змісту та юридичного значення, впливу на ті конкретні положення законів та інших нормативно-правових актів, які не застосовуються в зв’язку з їх суперечністю конституційним принципам. У такий спосіб конституційні принципи використовуються як фон, тлумачаться за допомогою аргументів політичного і філософського характеру. Видається, що таким шляхом іти не можна. Україна і без того багато часу втратила на шляху до своєї незалежності та в пошуках світлого майбутнього на соціалістичному бездоріжжі. Тож граничним напруженням інтелекту і волі треба впродовж короткого часу створити максимально раціональний зразок