Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

1. Вітчизняна практика правозастосування донедавна не визнавала необхідним мотивувати судові рішення посиланнями на положення Конституції. За радянських часів конституція визнавалась переважно політичним та ідеологічним документом, а не нормативно-правовим актом. В одному із найсолідніших сучасних видань цілком обґрунтовано зазначається на те, що «протягом тривалого попереднього періоду конституційно-правове регулювання у нашій країні відзначалося декларативністю, безсилістю (значною мірою навіть фіктивністю)»[441]. Цікаво, що аналогічну оцінку положенням радянських конституцій та їх дії дає американський автор Р. А. Познер[442] [40, с. 16].

Ситуація різко змінилася, коли 28 червня 1996 р. було прийнято нову Конституцію України.

Загальне правило частини третьої ст. 8 Конституції встановлює: «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».

Контекст має істотне значення для з’ясування змісту нормативно-правових актів. Однак з посиланням на контекст не можна стверджувати, що, раз у частині третій ст. 8 Конституції гарантується звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції для захисту прав і свобод людини і громадянина, то і попереднє положення цієї ж частини про те, що норми Конституції є нормами прямої дії, стосується тільки положень Конституції, що встановлюють права та свободи людини і громадянина. Отже, частина третя ст. 8 Конституції надає значення норм прямої дії всім нормам, які формулюються в Конституції України.

2. Іншою ознакою правових норм, що встановлюються Конституцією, є їх найвища юридична сила. Раз «Конституція України має найвищу юридичну силу» (частина друга ст. 8 Конституції), то і всі встановлені нею правові норми мають таку ж юридичну силу. Раз «закони ті інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй» (частина друга ст. 8 Конституції), то це стосується кожної правової норми, встановленої Конституцією. При цьому слід враховувати, що викладене стосується всіх правових приписів, які встановлюються Конституцією, тобто правових приписів, які: 1) встановлюються Конституцією прямо; 2) прямо випливають із положень Конституції та виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.

3. На додаток до визнання правових норм, що встановлюються Конституцією, нормами прямої дії, Конституція і закони України надають судам повноваження тлумачити і застосовувати положення Конституції.

Конституція і закони України встановлюють мінімальну різницю у повноваженнях Конституційного Суду, з одного боку, і судів загальної юрисдикції, — з іншого, тлумачити і застосовувати Конституцію: 1) якщо Конституційний Суд має право давати нормативне (таке, що має значення для невизначеного кола осіб) тлумачення Конституції та законів, то тлумачення, яке дають суди загальної юрисдикції, є індивідуальним (стосується тільки спірних правовідносин, що є предметом розгляду в суді). Роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства, які даються пленумами вищих спеціалізованих судів (ч. 2 ст. 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів») не мають нормативного значення. Вони лише відображають судову практику, що склалась та має враховуватись при тлумаченні актів законодавства, оскільки «закон» є «чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди»[443]; 2) якщо Конституційний Суд може визнати закон чи інший акт (їх частину), справи щодо конституційності якого підсудні Конституціййому Суду, неконституційним, що повністю виключає застосування такого закону чи іншого акту в подальшому, то суд загальної юрисдикції вправі лише не застосовувати закон чи інший акт, питання про конституційність якого належить до повноважень Конституційного Суду і який не відповідає Конституції, що прямо не впливає на застосування цього закону чи іншого акта іншими судами (разом з тим, до компетенції судів загальної юрисдикції належить визнання такими, що не відповідають Конституції, нормативно-правових актів, справи про конституційність яких не підсудні Конституційному Суду).

Але судова практика свідчить про те, що різниця в практиці застосування положень Конституції Конституційним Судом, з одного боку, та судами загальної юрисдикції, — з іншого, де-факто є більш істотною. Суди загальної юрисдикції зазвичай уникають того, щоб тлумачити та застосовувати положення Конституції України, що належать до категорії принципів. Навпаки, Конституційний Суд часто приймає рішення, які ґрунтуються на відповідній інтерпретації принципів (основних засад), що закріплені в Конституції. Не можна не звернути увагу і на ту обставину, що на межі тлумачення актів законодавства, в тому числі і Конституції України, судами впливає можливість скасування судового рішення апеляційним чи касаційним судами. Якраз це (неможливість скасування рішень Конституційного Суду) обумовлює ту рішучість, з якою Конституційний Суд тлумачить і застосовує принципи, встановлені Конституцією (бо його рішення оскарженню не підлягають).

Слід звернути увагу на ту обставину, що судді інколи висловлюють таку думку, що суди загальної юрисдикції застосовують чинне законодавство, але не мають права його тлумачити, оскільки право тлумачення є виключною прерогативою Конституційного Суду. У той же час інколи вважається, що Конституційний Суд при тлумаченні законодавчих положень може відійти від букви закону. З цього приводу слід зауважити, що з’ясування змісту нормативного положення «для себе» уже є його тлумаченням. Отже, це — право будь-якого суду. Тлумачення є і обов’язком суду, оскільки мотивування судового рішення полягає не тільки в аналізі обставин та доказів, а й в обґрунтуванні того, чого одні норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а інші правові норми, на які посилаються учасники процесу, — ні.

4. Безпосереднє застосування судами загальної юрисдикції положень Конституції України передбачає в численних випадках оцінку закону чи інших нормативно-правових актів, в тому числі і тих, питання про конституційність яких належить до повноважень Конституційного Суду, на предмет їх відповідності Конституції. За наявності суперечності між положеннями Конституції України з одного боку, та законами, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів, актами центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування — з іншого, застосуванню підлягають