Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Судова практика у цивільних справах також рясніє випадками розширеного та обмеженого тлумачення. При цьому ніякої послідовності у цьому питанні судова практика не виявляє. З одного боку, і Верховний Суд України і Вищий господарський суд визнають підставою цивільно-правової відповідальності безпосередній (прямий) причинний зв’язок. Це знайшло відображення в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»[395] і п. 2 роз’яснення Вищого господарського суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди»[396]. У судових рішеннях вищих судових інстанцій, прийнятих останнього часу, також підкреслюється, що підставою відшкодування збитків (шкоди) є лише безпосередній причинний зв’язок, хоч ні один законодавчий акт, що пов’язує настання певних юридичних наслідків з наявністю причинного зв’язку, не зазначає на те, що цей зв’язок має бути обов’язково безпосереднім (прямим).

З іншого боку, суди не можуть не враховувати зміст закону, який: 1) допускає можливість відшкодування не тільки реальних збитків (п. 1, 2 ч. 2 ст. 22 ЦК), а й упущеної вигоди, яка майже ніколи з порушенням, якого припустився боржник, не пов’язана безпосередньо; 2) допускає за певних умов можливість покладення відповідальності за шкоду, завдану використанням транспортного засобу, яким особа заволоділа неправомірно, на власника (ч. 3 ст. 1187 ЦК), хоч між винними діями (бездіяльністю) власника та шкодою прямого причинного зв’язку немає; 3) встановлює строк, впродовж якого батьки, що позбавлені батьківських прав, несуть обов’язок відшкодувати шкоду, завдану дитиною (ст. 1183 ЦК). І наведеними прикладами не вичерпуються всі положення законодавства, в яких законодавець непрямо визнає юридичне значення за опосередкованим причинним зв’язком.

За таких умов у судовій практиці вантажовідправник, який неналежне перевірив комерційну придатність вагона чи контейнера, визнається відповідальним за незбереження вантажу, крім випадків, коли дефекти транспортного засобу мали скритий характер або виникли після завантаження (тут визнається тільки прямий причинний зв’язок), а залізниця, яка неналежне перевірила правильність розміщення та закріплення вантажу на відкритому рухомому складі, як правило, відповідальною за шкоду, що виникла внаслідок неправильного розміщення та закріплення вантажу, не визнається. Тут визнається за необхідне зміст поняття причинного зв’язку тлумачити широко (п. 3.8, 3.9 роз’яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»[397]).

Європейський Суд з прав людини багатократно зазначав на прямий причинний зв’язок як умову застосування у відповідних випадках примусових заходів до держав, що припустилися порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Але це не може сприйматись як практика, що є обов’язковою, зокрема для України, бо заходи, яких вживає Європейський Суд з прав людини, є суто субсидіарними. На державах-учасницях Конвенції лежить обов’язок поновити порушені права людини чи основоположні свободи. Діяльність Європейського Суду є суто допоміжною. Тому Європейський Суд і не вважає за можливе враховувати непрямий причинний зв’язок при встановленні факту порушення та при визначенні тих заходів, які застосовуються до держави-порушниці.

4. Від розширеного тлумачення актів законодавства слід відрізняти надання певному поняттю більш широкого змісту, ніж власний зміст цього поняття, визначений безпосередньо законом. Наприклад, добре відомий зміст поняття «закон». Але аналіз численних положень, наприклад, Цивільного кодексу свідчить про те, що під терміном «закон» тут розуміються не тільки власне закони, а й Цивільний та інші кодекси (саме формулювання ч. 2 ст. 4 ЦК «основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України...» свідчить про те, що Цивільний кодекс непрямо також визнається законом).

Конституція Автономної Республіки Крим має юридичну силу закону, оскільки затверджена Законом України від 23 грудня 1998 р. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування прийняті Верховною Радою, підписані Президентом України, а тому визнаються також такими, що мають силу закону. Цьому сприяє і зазначення в частині першій ст. 2 названих Основ на те, що «законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування складається із цих Основ та прийнятих відповідно до них законів...». Нарешті, зміни до названих Основ були внесені законами України від 16 червня 2005 р. та від 23 лютого 2006 р., що свідчить про надання названим Основам рівня закону. Основи законодавства про охорону здоров’я[398] також визнаються законами, оскільки до них законами неодноразово вносились зміни і доповнення.

Виникає питання про те, чи має місце в таких випадках розширене тлумачення поняття закону та чи не є це виправданням самої ідеї розширеного та обмеженого тлумачення нормативно-правових актів. Видається, що — ні. У даному випадку поняття закону тлумачиться в точності так, як це випливає із численних положень законодавчих актів. А те розуміння певного терміну чи слова, яке випливає із законодавчого акту, має перевагу при тлумаченні даного акту навіть перед визначенням відповідного поняття, що формулюється в цьому ж акті.

До широкого розуміння поняття права власності судову практику підштовхує Європейський Суд з прав людини, який права на будь-який актив, що має економічний зміст, вважає за можливе захищати як право власності. За таких умов до права на безготівкові кошти на поточному рахунку в банку визнали можливим застосувати ст. 41 Конституції, що встановлює конституційні основи права власності. Такий підхід виявляється в практиці Конституційного Суду України