Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

справі про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями від 29.01.2002 № 1-рп/2002// ОВУ. —2002. — № 22. — Ст. 1068. ">[399], Верховного Суду України. Але широке розуміння поняття права власності не є результатом розширеного тлумачення поняття права власності, а обумовлено обов’язковістю прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, яка (обов’язковість) випливає із Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тепер отримала нормативне закріплення у Законі «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини».

Виникає, однак, питання про те, чи не здійснює розширеного тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини. Така думка стала загальнопоширеною. Голландський дослідник проблеми прав людини Донна Гом’єн зазначає: «Органи Конвенції дають статті 6 широке тлумачення, оскільки вона має основоположне значення для здійснення демократії»[400]. Український автор В. П. Паліюк пише про розширений підхід Європейського Суду з прав людини до тлумачення ст. 3 Конвенції[401]. Видається, що Європейський Суд з прав людини розширеного тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не здійснює. Твердження про те, що цей Суд здійснює розширене тлумачення, не враховує наступні обставини: 1) Європейський Суд з прав людини використовує звичайний логічний інструментарій тлумачення. Зокрема, із права на справедливий суд як наступного правового явища Суд виводить право на доступ до суду, що є попереднім правовим явищем. Із права на справедливий суд як попереднього правового явища Суд виводить право на виконання судового рішення як наступне правове явище; 2) при тлумаченні положень Конвенції Європейський Суд з прав людини керується принципом верховенства права, юридично закріпленим у преамбулі Конвенції, та ставить його за юридичною силою вище будь-якого іншого положення Конвенції. У рішенні в справі «Лавентс проти Латвії» Європейський Суд зазначив, що він виходив «з принципу верховенства права, на якому ґрунтується внутрішнє право Конвенції»[402]. Із застосуванням принципу верховенства права Європейським Судом з прав людини, поглибленням його розуміння пов’язаний також динамічний та еволюційний підхід Європейського Суду до тлумачення положень Конвенції, що обумовлений поєднанням у змісті Конвенції положень, які формально визначено встановлюють права людини, з положеннями, що мають втілюватись в життя поступово.

Так, Європейським Суд з прав людини вживає термін «обмежене тлумачення». Зокрема, в рішенні у справі «Wloch v. Poland»[403] Суд зазначив, що п. 1 ст. 5 Конвенції містить вичерпний перелік підстав позбавлення свободи, який підлягає обмеженому (вузькому) тлумаченню[404]. Але ж «обмежене тлумачення» полягало тут в суто буквальному тлумаченні, а не в обмеженні сфери дії п. 1 ст. 5 Конвенції. У такому ж розумінні терміни «обмежене тлумачення», «розширене тлумачення» вживаються в інших рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Тенденція до розширення сфери дії положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно до більш широкого тлумачення цих положень Європейським Судом з прав людини не може бути визнана проявом розширеного тлумачення. Вона обумовлена широтою змісту положень Конвенції, застосуванням принципу верховенства права та історичним чинником, який закономірно обумовлює розширення змісту прав людини. С. В. Шевчук звертає увагу на те, що Європейський Суд з прав людини у 2002 р. значно розширив стандарт ст. 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка визнає за людиною право на життя. При цьому Суд зробив висновок, що держава зобов’язана вживати належних заходів для захисту життя від реальної та нагальної небезпеки[405]. Цей обов’язок держави прямо випливає із п. 1 ст. 2 Конвенції. І та обставина, що раніше Суд не визнавав такого обов’язку держави, не означає, що він не випливав із п. 1 ст. 2 Конвенції. Це лише означає, що раніше Європейський Суд вважав держави-учасниці Конвенції не готовими до виконання цього обов’язку. Такого ж тлумачення потребують численні положення Конституції України.

5. Конституція і закони України не дають будь-яких підстав для розширеного та обмежувального тлумачення нормативно-правових актів. Ідею «виправного тлумачення», що належить С. І. Вільнянському, слід визнати[406]. Але ж необхідність відступлення від букви нормативно-правового акту має обґрунтовуватись логічним, системним тлумаченням, застосуванням принципу верховенства права, застосуванням аналогії закону і права, а не розширеним чи обмеженим тлумаченням, яке не має критеріїв, що обумовлюють його застосування, а тому набуває ознаки свавільного.

З іншого боку, методологія тлумачення актів законодавства дає суб’єкту тлумачення достатній інструментарій, який уможливлює розумне витлумачення будь-якого положення законодавства. Так, для з’ясування змісту п. 4 ст. 134 КЗпП, що встановлює повну матеріальну відповідальність за шкоду, яку працівник завдав роботодавцеві будучи в нетверезому стані, не треба тлумачити його розширено. Треба спробувати застосувати відомі інструменти. Тоді ми побачимо, що ні один із цих інструментів не дає змоги поширити чинність цього пункту на випадки завдання шкоди працівниками, що перебували в стані наркотичного чи токсичного сп’яніння. Зокрема, принципом верховенства права не може бути виправдане поширення чинності п. 4 ст 134 КЗпП на зазначені випадки, оскільки це суперечило б основній меті трудового законодавства — захищати інтереси найманих працівників. Доводи про те, що непоширення п. 4 ст. 134 КЗпП на випадки завдання прямої дійсної шкоди у стані наркотичного чи токсичного сп’яніння суперечить принципу рівності, а отже, — і принципу верховенства права,