Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

іншому випадку положення про право громадянина за допомогою розширеного тлумачення пропонується поширювати на іноземців шляхом розширеного тлумачення правової норми[386], хоч на іноземців відповідне правило належало поширити за допомогою іншого інструментарію. Некоректним є і посилання І. М. Погребного[387] на те, що термін «утрата» в ст. 418 ЦК 1963 р. підлягав розширеному тлумаченню. Це слово стосується всіх випадків, коли особа чогось лишається внаслідок загублення, викрадення, знищення тощо[388]. Так же слід оцінити і висновок цього ж автора про необхідність обмеженого тлумачення терміну «непереборна сила» у ст. 418 ЦК 1963 р.[389]. Поняття непереборної сили визначалось у ст. 78 ЦК 1963 р. з посиланням на дві її ознаки — надзвичайний характер (непередбачуваність) і невідворотність. Таке визначення є гранично вузьким. Тому потреби у його обмежувальному тлумаченні не було ніякої. Лише Цивільний кодекс 2003 р. значно розширив зміст поняття непереборної сили, визнавши, що вона має місце за наявності хоч би однієї із названих ознак. Але і в цьому випадку обмежене тлумачення не є належним інструментом, що може допомогти правильно витлумачити поняття непереборної сили.

О. М. Ярошенко з огляду на те, що в п. 4 ст. 134 КЗпП йдеться про повну матеріальну відповідальність працівників за шкоду, завдану в нетверезому стані, і не зазначається на завдання шкоди в стані наркотичного і токсичного сп’яніння як підставу повної матеріальної відповідальності, позитивно оцінює практику розширеного тлумачення цього пункту[390].

С. В. Шевчук пише: «Без розширеного, творчого тлумачення судом Конституція України ризикує залишитися програмним документом, який складається тільки з позитивних норм (букви), в якому не враховується конституційний дух, неписані конституційні норми та цінності, без чого Конституція не може слугувати дієвим інструментом обмеження державної влади»[391]. У більш ранній роботі С. В. Шевчук писав, що конституційні норми «неможливо застосовувати як норми прямої дії без розширеного тлумачення їх судом»[392].

Видається, що і розширене, і обмежене тлумачення рівною мірою є незаконними способами тлумачення, оскільки ні один із науковців ніколи не сформулював критерії, які б ґрунтувались на законі і які встановлювали б, коли такі способи тлумачення є припустимими.

3. Суди вкрай неохоче звертаються до категорій розширеного та обмеженого тлумачення. Але, уникаючи відповідних термінів, суди де-факто широко використовують такі прийоми тлумачення. Найбільш яскраво це виявляється у практиці з трудових спорів, що знайшла відображення, зокрема в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»[393].

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 40 КЗпП підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є, зокрема, виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню роботи. Кваліфікація визначається «як здатність виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи», її критеріями є рівень освіти та спеціалізація[394]. Таке розуміння кваліфікації (не вдаючись у деталі) є загальновизнаним. Але судова практика дійшла висновку про те, що трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або їх структурного підрозділу може бути розірваний на підставі п. 2 частини першої ст. 40 КЗпП у зв’язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці на підприємстві, в установі, організації чи їх структурному підрозділі. Ця практика знайшла відображення в п. 21 зазначеної вище постанови. Таке роз’яснення виходить із розширеного тлумачення поняття кваліфікації, а отже, — і відповідної правової норми, оскільки нездатність забезпечити належну дисципліну праці зазвичай не є наслідком недостатньої кваліфікації.

Визнання судовою практикою можливості обмеженого тлумачення нормативно-правових актів покажемо також на прикладі тлумачення положень трудового законодавства. Відповідно до частини другої ст. 32 КЗпП «не вважається переведенням і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ...». Але Верховний Суд України дійшов висновку про те, що переміщення, яке здійснюється власником або уповноваженим ним органом, не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва (п. 31 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів»). Це чітко виражене обмежене тлумачення частини другої ст. 32 КЗпП.

Судова практика обмежено тлумачить і п. 1 частини першої ст. 40 КЗпП, який підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу називає зміни «в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників». Стосовно реорганізації підприємства діє спеціальне правило частини третьої ст. 36 КЗпП: «У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40)». Стосовно перепрофілювання ніяких спеціальних обмежень законодавство про працю не встановлює. Проте, судова практика не визнає законним звільнення працівників на підставі п. 1 частини першої ст. 40 КЗпП у разі перепрофілювання підприємств, якщо при цьому не скорочується чисельність працівників. Тут не стверджується, що