Читати книгу - "Під куполом"

— Окей, починаємо. Зараз десята сорок п'ять, двадцять четверте жовтня. Експертиза відбувається в препараторській кімнаті похоронного салону Бові. Брудній, між іншим. Ганебно. Я бачу чотири тіла, три жіночі й одне чоловіче. Дві з цих жінок молоді, віком десь близько двадцяти років. Це Анджела Маккейн і Доді Сендерс.

— Дороті, — виправила його Лінда з іншого кінця препараційного столу. — Її звуть… звали… Дороті.

— Вношу виправлення. Дороті Сендерс. Третя жінка старша середнього віку. Це Бренда Перкінс. Чоловікові приблизно сорок років. Це преподобний Лестер Коґґінс. Я свідчу, що можу ідентифікувати всіх цих людей.

Він жестом підізвав дружину і кивнув на тіла. Очі її наповнились слізьми. Вона загаялася, знімаючи маску, перш ніж змогла заговорити.

— Я Лінда Еверет, служу в поліції Честер Мілла. Значок номер сімсот сімдесят п'ять. Я також упізнаю ці чотири тіла, — і вона знову прикрила собі обличчя. Благаючі очі світилися понад маскою.

Расті показав їй, щоб відійшла. Ситуація була свого роду фарсовою. Він розумів це і гадав, що Лінда теж розуміє. Однак пригнічення він не відчував. Медична кар'єра приваблювала його з дитинства, він напевне став би лікарем, якби не був змушений кинути навчання, щоб опікуватися своїми батьками, і те, що рухало ним у десятому класі, коли він на заняттях з біології препарував жаб і коров'ячі очі, давало йому наснагу й зараз. То була потреба знати. І він дізнається. Либонь, не все, але принаймні дещо.

«Отак мертві допомагають живим. Чи не так Лінда казала?»

Неважливо. Він був певен, що вони допоможуть, якщо мають чим.

— З тілами, які я бачу, ще не пророблено косметичних процедур, але всі чотири вже було бальзамовано. Я не можу знати, чи доведено цей процес до завершення, але маю підозру, що ні, бо затискачі зі стегнової артерії не видалено.

— Анджелу і Доді, вибачаюсь, Дороті, було дуже побито і тіла їхні перебувають у доволі розкладеному стані. Коґґінса теж було побито — і то жорстоко, судячи з його вигляду, — він теж в стані розкладу, але не такому глибокому; м'язи його обличчя і рук тільки почали обвисати. Бренда — Бренда Перкінс, маю на увазі… — він замовк, нахилившись над нею.

— Расті? — знервувалася Лінда. — Милий?

Він простягнув руку в гумовій пальчатці, передумав, стягнув її, і взявся голою рукою за горло Бренди. Потім підняв її голову і намацав гротескно великий вузол трохи нижче потилиці. Акуратно опустив голову і перевернув тіло на одне стегно, щоб обдивитися їй спину й сідниці.

— Господи, — промовив він.

— Расті? Що?

«По-перше, вона так і залишилася закаляною, ніхто не змив з неї лайно», — подумав він… але це не для запису. Навіть якщо лише тільки Рендолф або Ренні почують його бодай перші шістдесят секунд, перш ніж розтоптати касету, а потім ще й спалити те, що від неї залишиться. Він не озвучить такої профанної подробиці щодо неї.

Але сам про це не забуде.

— Що?

Облизнувши собі губи, він сказав:

— Посмертна синюшність шкіри на сідницях і споду стегон Бренди Перкінс вказує, що вона померла понад дванадцять годин тому, ймовірно, чотирнадцять. На обох щоках у неї характерні травми. Сліди долонь. У мене нема щодо цього жодних сумнівів. Хтось ухопив її за обличчя й ривком повернув її голову вліво, розтрощивши атлас і епістрофей, перші два шийних хребці, C1 та C2. Імовірно, також зламавши їй і хребет.

— О Расті, — простогнала Лінда.

Расті натиснув великим пальцем спершу на одну повіку Бренди, потім на другу і побачив те, чого боявся.

— Травми на щоках і петехії склери — точкові крововиливи в білках очей цієї жінки — вказують на те, що померла вона не миттєво. Вона втратила спроможність вдихнути повітря й загинула від асфіксії. У цей час вона могла бути як при свідомості, так і ні. Хочеться сподіватися, що ні. На жаль, це все, що я наразі можу сказати.

Дівчата — Анджела і Дороті — померли найраніше. Ступінь розкладу їхніх тіл підказує, що зберігалися вони в теплому місці.

Він вимкнув диктофон.

— Іншими словами, я не бачу нічого, що могло б абсолютно реабілітувати Барбі, і нічого такого, чого б ми не знали раніше.

— А якщо його долоні не відповідають травмам на обличчі в Бренди?

— Лін, сліди надто розпливчасті, щоби на них покладатися. Я відчуваю себе найтупішою людиною на землі.

Обох дівчат, котрі ще так недавно лаяли бутики в Оберні, тамтешні ціни на сережки, купували собі одяг в крамницях «Деб»[337] та обмінювалися враженнями від хлопців, він закотив назад у темряву. А потім знову повернувся до Бренди.

— Подай-но мені полотняну серветку, я їх бачив там, біля раковини. На вигляд навіть чисті, що вже можна вважати чудом у цьому свинюшнику.

— Що ти збираєшся…

— Просто дай мені ганчірку. А ще краще, дві. Зволож їх.

— У нас мало часу…

— Мусимо використати наш час.

Лінда мовчки дивилася, як її чоловік акуратно обмиває Бренді Перкінс сідниці і спідні частини стегон. Закінчивши, він пожбурив брудні ганчірки в куток, подумавши, що, аби тут зараз з'явилися брати Бові, він запхнув би одну до рота Стюартові, а другу — Ферну.

Поцілував Бренду в холодний лоб і закотив її тіло назад в охолоджений бокс. Вже було взявся, щоб закотити й Коґґінса, та раптом зупинився. Обличчя преподобного було витерте сяк-так; засохла кров ще залишалася у нього в вухах, у ніздрях і навіть на лобі.

— Ліндо, намочи ще серветку.

— Милий, ми тут уже майже десять хвилин. Я люблю тебе, поважаю за твою шану до мертвих, але ми про живих мусимо…

— Можливо, ми знайдемо щось тут. У нього інші сліди побиття. Я це вже бачу навіть без… намочи серветку.

Вона більше не сперечалася, а пішла намочила, викрутила й подала йому серветку. А тоді дивилася, як він змиває залишки крові з лиця мертвого чоловіка, делікатно, але без тієї пошани, яку виказував до Бренди.

Він не належав до фанатів Лестера Коґґінса (котрий якось у своїй щотижневій радіопрограмі оголосив, що діти, які поїхали дивитися на Майлі Сайрес[338], ризикують потрапити до пекла), але те, що зараз відкрилося очам Расті, краяло йому серце. «О Боже, він схожий на городнє опудало після того як зграя хлопчаків попрактикувалася на ньому в киданні в ціль каміння».

— Я тобі казав. Зовсім не такі забої. Це було зроблено не кулаками і навіть не ногами.

— А що це на скроні? — показала Лінда.

Расті не відповів. Його очі понад маскою