Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

У названому принципі і знайшов своє правове підґрунтя лист за підписом заступника Голови Верховного Суду України і заступника Міністра статистики України від 3 квітня 1997 р.[333], що був надісланий до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів. Цей лист містив рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових спорів. Рекомендаціями пропонувалось перераховувати суми заборгованості за грошовими зобов’язаннями з урахуванням індексу інфляції (нагадаємо, що зміни до ст. 214 ЦК Української РСР 1963 р., якими була передбачена індексація заборгованості за грошовими зобов’язаннями, були внесені значно пізніше — Законом від 8 жовтня 1999 р.). У такий спосіб Верховний Суд і Міністерство статистики врахували зміну соціально-економічної ситуації і без опори на конкретні правові норми, але з опорою на принцип верховенства права спрямували судову практику в русло, що надає правовому регулюванню відповідних відносин та практиці вирішення спорів, що випливають із таких відносин, ознак справедливості та розумності.

Необхідність в історичному тлумаченні обумовлюється змінами у правовій системі, що вимагають корегування практики тлумачення і застосування нормативно-правових актів, що прийняті до таких змін.

1. Зміни в системі судових органів, у тому числі поширення юрисдикції міжнародних судових установ на Україну, тягнуть за собою відповідні зміни в тлумаченні і застосуванні положень актів законодавства. Особливо істотний вплив на правотлумачну діяльність в Україні був здійснений поширенням юрисдикції Європейського Суду з прав людини на Україну. Українські суди не можуть не враховувати ту обставину, що справа, яку вони вирішують, може стати предметом розгляду у Європейському Суді. Відповідно корегується правотлумачення і правозастосування. Правда, ці зміни ще не відповідають очікуванням ні українського суспільства, ні європейської спільноти. Такі зміни тільки тоді будуть визнані адекватними, коли зменшиться до середньоєвропейської кількість рішень, якими Європейський Суд задовольняє вимоги заявників до України.

2. До змін у правовій системі, що обумовлюють необхідність нових підходів до правотлумачної діяльності, належить поступове осмислення і впровадження в цю систему принципу верховенства права. Якщо в країнах, що давно ведуть пошуки шляхів утвердження принципу верховенства права, якщо на міжнародних форумах і в міжнародних організаціях визнається, що фраза «верховенство права» певною мірою є фразою з невизначеним змістом, то для української правової системи і навіть для правової науки України визначення змісту принципу верховенства права являє собою вельми складну задачу. Філософсько-правові, теоретико-правові та історико-правові проблеми верховенства права досліджені українською правовою науковою непогано. Складні проблеми прикладного характеру недостатньо досліджуються і недостатньо розуміються, що перешкоджає послідовному впровадженню цього принципу в практику здійснення правосуддя. За таких умов не може бути і мови про те, щоб принцип верховенства права тлумачився статично. За своєю природою він потребує динамічного тлумачення. Практика правозастосування, спираючись на науку, повинна вести подальший пошук змісту принципу верховенства права, а особливо, — його системних зв’язків з іншими положеннями законодавства.

3. Зміни, які відбуваються в системі національного законодавства, часто змінюють правове середовище, у якому перебували раніше прийняті нормативно-правові акти, і потребують застосування історичного методу тлумачення останніх. Покажемо таке явище на наступних прикладах.

Ст. 35 ГПК передбачає, що юридичні факти, які встановлені рішенням господарським судом, вироком суду у кримінальній справі, рішенням суду у цивільній справі, не підлягають доказуванню. Вищий господарський суд роз’яснив, що таке ж преюдиційне значення при вирішенні господарських справ мають і юридичні факти, встановлені рішеннями судів в адміністративних справах: «Відсутність безпосередньої вказівки з цього приводу в зазначеній статті ГПК зумовлена виключно тією обставиною, що її формулювання належить до того періоду часу, коли адміністративного судочинства як такого ще не існувало»[334]. Це — елементарний приклад історичного тлумачення, необхідність у якому виникла у зв’язку з тим, що на момент прийняття Господарського процесуального кодексу адміністративних судів і адміністративного судочинства не існувало. Тому у первісній редакції нього Кодексу не могло міститись зазначення на рішення суду в адміністративній справі. При прийнятті Кодексу адміністративного судочинства відповідні доповнення до ст. 35 ГПК не були внесені. Це викликає необхідність в історичному тлумаченні цієї статті. Підкреслимо, що це — саме історичне тлумачення ст. 35 ГПК, пов’язане з тим, що ця стаття після прийняття Кодексу адміністративного судочинства опинилась в іншому нормативному середовищі порівняно з тим, у якому вона первинно перебувала. Таке тлумачення не може вважатись розширеним тлумачення ст. 35 ГПК. Воно є лише обґрунтуванням застосування ст. 35 ГПК за аналогією до випадків, коли певні факти встановлені рішенням (постановою) суду в адміністративній справі.

4. Коли уже було вирито котлован під будівлю комунізму, і Україна відмовилась від подальшого комуністичного будівництва, залишався чинним Цивільний кодекс Української РСР 1963 р., в якому, зокрема широко використовувався термін «соціалістична організація». Судова практика аж до моменту введення в дію Цивільного кодексу України 2003 р. не виробила єдиного підходу до тлумачення наведеного терміну, маючи на увазі, що соціалістичних організацій в Україні не стало. Правильним був би висновок про те, що терміном «соціалістична організація» в Цивільному кодексі 1963 р. охоплювались всі види організацій (соціалістичними на час прийняття цього Кодексу не визнавались лише релігійні організації, але вони і взагалі не визнавались організаціями, юридичними особами, суб’єктами будь-якої галузі права), а тому відповідні положення цього Кодексу та інших актів законодавства слід було застосовувати до відносин з участю всіх юридичних осіб.

До прийняття Конституції України в законах та інших актах законодавства використовувались як родові поняття державної власності та державного підприємства, видовими щодо яких були поняття відповідно загальнодержавної власності (державного підприємства) і державної комунальної власності (державного комунального підприємства). Конституція чітко розділила державну і